Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Отже, поняття таємниці природи з’являється досить пізно, у І ст. до н.е. та, головним, чином у латинських авторів, проте вони, поза сумнівом, запозичили його з грецьких взірців — стоїчних, епікурейських чи платоністських. Ціцерон, наприклад, слідом за платоніком Антіохом з Аскалона говорить про «речі, що були приховані та прикриті самою природою»[102]. Лукрецій стверджує, що «ревнива природа ховає від нас дію атомів»[103], а також, що Епікур «забрав у Природи всі покривала, що її прикривали»[104], що він «виламав щільно зачинені двері Природи»[105]. Овідій розповідає про Піфагора, що він «сердечними очима відкрив те, що природа приховала від людських поглядів»[106]. У «Історії природи» Плінія Старшого у зв’язку з рухом планет порушується питання про таємниці природи та закони, що їм вона себе підпорядкувала[107].
Таємниці природи є таємницями з різних причин. Щодо деяких із них можна сказати, що вони відповідають невидимим частинам природи. Деякі невидимі, адже надто віддалені від нас у часі чи просторі. Інші недосяжні внаслідок надзвичайно малого розміру, як-от атоми Епікура, про які Лукрецій каже, що «ревнива Природа ховає від нас їхню дію»[108], або ще тому, що вони приховані всередині тіл чи землі. Як каже Ціцерон:
Все це, Лукулл, залишається прихованим, прикритим, огорнутим щільною темрявою у такий спосіб, що жоден людський погляд не є досить сильним, щоб пронизати небеса чи заглибитись у землю. Ми знаємо, що маємо тіла, але не знаємо точного місцеперебування наших органів і точної функції кожного з них. Ось чому лікарі […] робили розтини, щоб дізнатися про органи. Проте, кажуть лікарі емпіристи[109], органи не стають від цього краще пізнаними, адже вони, можливо, змінюються після позбавлення своїх оболонок внаслідок розтину[110].
Отже, таємниці природи можуть розглядатись як невидимі частини, що уникають спостереження, проте впливають на видимі феномени. Насильне та насильницьке спостереження — дає зрозуміти Ціцерон слідом за лікарями емпіристами, — ризикує порушити феномен, котрий намагаються вивчити. Це буде традиційним аргументом мислителів, ворожих до експерименту[111].
Речі невидимі, між іншим, можуть ставати видимими: так, комети, зазначає Сенека, виникають дуже рідко і їхній рух нам невідомий, коли вони приховані. Натомість, продовжує він, вони не єдині реальності у всесвіті, що уникають нашого погляду:
Багато інших істот залишаються для нас невідомими, або, можливо, що є ще більшим дивом, впадають нам у вічі та одночасно вислизають від нас. Чи є вони настільки крихкими, що людське око нездатне їх сприймати? Чи їхня велич приховується у якому сховищі, надто сакральному для людини, і вони, приступні лише розуму, звідти впорядковують свої галузі, тобто самих себе. […] Скількох тварин ми пізнали лише зараз! Про скільки речей сама наша доба ще не має жодної гадки[112]!
Проте таємницями природи є також непояснювані феномені — ті, які ми не можемо осмислити. Їхні «причини» залишаються прихованими, оскільки вони, хоча і є матеріальними, залишаються невидимими внаслідок своєї мізерності, як атоми Демокріта чи Епікура, або їхнє існування належить порядку умосяжного та нечуттєвого, як-от Ідеї Платона чи Форми Аристотеля. Платоніки, епікурейці, стоїки погоджуються у тому, що чуттєві явища мають причини, а не є наслідками божественних капризів. Говорячи про землетруси Сенека проголошує:
У цих нещастях боги ні до чого, судоми неба та землі не є наслідками їхнього гніву. Ці явища мають власні причини. […] Незнання є причиною наших страхів. Чи не простіше пізнати, щоб більше не боятися? Наскільки краще шукати причин! […] Отже, шукатимемо те, що йде з глибин і струшує землю[113].
Зрештою, чи йдеться про непояснювані явища, чи просто про явища, складні для сприйняття, чи про причини, зокрема про таємні невідомі сили, ідея таємниці природи завжди передбачає опозицію видимого — того, що являється, явища, і невидимого — того, що приховане за видимістю. Ця опозиція постає між іншим у грецькій думці від самого початку. З одного боку, як ми вже дали зрозуміти, перші грецькі мислителі наполягають на трудності пізнання прихованих (adéla)[114] від нас речей, проте, з іншого боку, вони вважають, що «явища» можуть відкривати нам приховані речі, відповідно до прислів’я, сформульованого Анаксагором[115] і Демокрітом[116], повторюваного упродовж усієї античності, зокрема епікурейцями: «Те, що являється, дає змогу побачити приховане» (opsis adélôn ta phainomena)[117]. Як показав Ганс Ділер, тут можна вбачати початок наукового методу, що використовує розмірковування по аналогії[118]. Зокрема Аристотель завжди залишатиметься вірним цьому методу, який з видимих наслідків висновує невидиму причину, а не навпаки. Наприклад, зі спостереження за конкретною поведінкою людської істоти можна зробити висновки про сутність людської душі[119].
102
Ціцерон, Нові академічні книги, І, 4, 15.
103
Лукрецій, Про природу речей, І, 321
104
Лукрецій, Про природу речей, III, 29—30.
105
Лукрецій, Про природу речей, І, 71.
106
Овідій, Метаморфози, XV, 63; Сілій Італік, Пуніка, XI, 187.
107
Пліній Старший, Історія природи, II, 77.
108
Про природу речей, І, 321.
109
Цельс, Про медицину, Передмова, 40. Див нижче, розділ 12, с. 184—185.
110
Ціцерон, Лукуллу, 39, 122.
111
Див. нижче, розділ 12, с. 184—185.
112
Сенека, Природні питання, VII, 30, 4.
113
Сенека, Природні питання, Про землетруси, VI, 3, 1.
114
Нарис цієї традиції див.: Schuhl Р.М. Adèla // Annales de la faculté des lettres de Toulouse. — 1995. — N. 1. — P. 86—94; Gernet L. Choses visibles et cheses invisibles // Revue philosophique. — 1956. — P. 79—87.
115
Анаксагор, фр. В 21 a; Dumont, p. 680.
116
Див.: Секст Емпірик, Проти логіків, І, § 140.
117
Див.: Schrijvers Р.Н. Le regard sur l’invisible. Etude sur l’emploi de l’analogie dans l’oeuvre de Lucrèce // Entretiens sur l’Antiquité classique. — T. XXIV. — Vandoeuvre-Genève: Fonation Hardt, 1978. — P. 116—117.
118
Diller H. OPSIS ADELON TA PHAINOMENA / Hermes. — 1932. — 67. — P. 14—42. Див. також: Regenbogen O. Eine Forschungsmethode antiker Naturwissenschaft // Quellen und Studien zur Geschichte der Mathematik. — 1930. — B 1, 2. — S. 131; Harl M. Note sur les variations d’une formule: OPSIS ADELON TA PHAINOMENA // Recueil Plassart. Etudes sur l’Antiquité grecque offertes à André Plassart par ses collèques de la Sorbonne. — Paris, 1976. — P. 105—117.
119
Див. Аристотель, Про душу, І, 1, 402 b 20—25. Див.: Düring І. Aristoteles. — Heidelberg, 1966. — S. 572.