Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути
- Автор: Иойриш Наум Петрович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Жанр: Здоровье
Электронная книга - «Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути». Краткое содержание книги:
Значний інтерес становить розділ «Експресний метод одержання бджолиного меду», в якому висвітлено багаторічні дослідження автора по здобуванню різних полівітамінів і лікарських сортів меду за відповідними рецептами.
В книзі докладно описується лікувальне застосування меду при ряді захворювань (ревматизм, неврити, невралгії, базедова хвороба та ін.), а також найновіші методи введення в організм хворого апітоксину з лікувальною метою.
Автор пропонує оригінальний метод одержання чистого апітоксину (бджолиної отрути) без пошкодження бджіл.
Книга розрахована на масового читача.
Мед — важливий лікувальний засіб народної медицини
Медицина — найстародавніша з наук. Багато тисячоліть тому первісна людина суто емпірично, завдяки близькості до природи, почала користуватися для лікування різними силами природи і її дарами.
Спостережливість і мудрість народу дали багато цінного для розвитку медицини. Досить вказати на такі лікувальні засоби, як наперстянка, горицвіт, хінін, опій, атропін, кокаїн тощо, взяті з народної медицини. Навіть такий чудесний засіб, застосовуваний у наші дні, як пеніцилін, у вигляді зеленої плісені, успішно застосовувався в народній медицині багато десятиріч тому.
Гіппократ писав: «І не треба соромитися дізнаватися від простих людей, якщо здається щось корисним для зручності лікування, бо я думаю, що вся майстерність у цілому так була виявлена». Знаменитий російський вчений В. О. Манассеїн говорив, що лікарі лише почасти відкривали ліки самі, багато ж чого вони навчились від народу.
У нашій країні народна медицина користувалася і користується великою популярністю не тільки серед широких мас населення, а й також серед видатних діячів медицини. Народну медицину вивчали С. П. Боткін, Г. А. Захар'їн, О. О. Остроумсв, В. О. Манассеїн та ін. За роки Радянської влади з скарбниці народної медицини використано немало чудових діючих лікувальних засобів.
Бджолиний мед є важливим лікувальним засобом народної медицини. З стародавніх часів мед широко застосовувався при багатьох захворюваннях.
У старовинних російських рукописних лікарських порадниках наводяться десятки рецептів, до складу яких входить бджолиний мед. Тут є прописи меду в поєднанні з ромашкою, кропивою, лободою, цибулею, часником, пастернаком, хмелем, гірчичним насінням, маком, оцтом тощо. Мед описано як лікарський засіб, показаний для лікування людей усякого віку: «Мед дивий[22] даєм прияти без боязни по рассуждению младым и старым, и женам брюхатым, понеже мед дивий в приятии невредителен єсть и зачавшемуся во утробе».
Мед як важливі ліки оспівано в билинах, народних оповіданнях, піснях. Медом лікували перші народні лікарі-старці, навчені багаторічними спостереженнями. Билини розповідають, як ці старці вилікували Іллю Муромця, який «... тридцять три роки сиднем сидів у селі Карачорові», і повернули йому силу богатирську, «... давши випити чарку питва медяного». В карело-фінському народному епосі «Калевала» також багато яскравих рядків присвячено лікувальним властивостям меду.
Досліди і спостереження, проведені за останні десятиріччя, показують, що бджолиний мед має всі підстави вважатися лікувальним засобом.
В чому ж полягають лікувальні властивості меду?
Раніше ніж відповісти на це питання, треба розглянути лікувальні властивості виноградного сахар у (глюкози) — основної складової частини бджолиного меду. Глюкоза широко застосовується в медицині при захворюваннях серцевосудинної системи, гіпертонічної хвороби, кровотечах (особливо шлункових), при виразковій хворобі, кишкових захворюваннях у дітей, при різних інфекційних захворюваннях (тифи, дизентерія, малярія, ангіна, кір, скарлатина тощо), при сепсисі. При різних отруєннях глюкоза є найбільш ефективним засобом лікування. Це далеко не повний перелік захворювань, при яких застосування глюкози дає добрий результат.
Глюкоза є не тільки чудовим поживним матеріалом для клітин, тканин і органів, але вона підвищує запаси глікогену в печінці, який є енергетичним матеріалом для організму і поліпшує процеси тканинного обміну. Глюкоза діє тонізуюче на серцево-судинну систему при зниженому вмісті цукру в крові. Вона сприяє підвищенню опірності організму до інфекції. У сучасній клініці глюкоза широко застосовується для підвищення знешкоджуючої здатності печінки.
Якщо врахувати, що до складу бджолиного меду, крім глюкози, як зазначалося вище, входять мінеральні солі, органічні кислоти та інші необхідні для організму речовини, стає ясно, чому мед є чудовим лікувальним засобом, що сприяє підвищенню опірності організму.
Застосування меду при різних захворюваннях
Застосування меду при лікуванні ран
Близько 2500 років тому батько наукової медицини Гіппократ з великим успіхом застосовував бджолиний мед при багатьох захворюваннях, у тому числі й при лікуванні ран.
Знаменитий римський письменник і вчений Пліній (28—79 рр. нашої ери) писав, що жир усяких риб у поєднанні з медом добре діє на заражені рани. Він рекомендував також мед як добрий засіб проти наривів у роті.
Авіценна ввжажав, що мед має відсисні властивості. Для лікування зовнішніх ран він рекомендував застосування коржа «тапітма», який готувався з меду та пшеничного борошна без води і прикладався до ранової поверхні.
Є літературні дані, які свідчать про те, що в XI столітті в нашій країні для лікування ран застосовували медову мазь, до складу якої входив також дьоготь.
У старовинних російських лікарських порадниках ми знаходимо немало вказівок на те, що «мед на раны смрадные пособляет».
Пізніше мед у комбінації з риб'ячим жиром почали застосовувати при лікуванні великих ранових поверхень. Так, наприклад, через 10—12 днів після застосування таких комбінованих пов'язок відмічалося повне загоювання рани з утворенням твердого рубця, (мал. 6 і 7).
Мед у поєднанні з риб'ячим жиром почали застосовувати і при лікуванні інфікованих (гнійних) ран.
Так, радянський хірург Я. М. Криницький дістав добрі результати при лікуванні медово-жировою маззю 48 хворих, у яких були інфіковані рани з некротичними (омертвілими) нальотами на їх поверхні. Через 5 днів після початку лікування у 90% хворих сталося відокремлення некротичних тканин і настала швидка епітелізація.
Добрі результати одержав Я. М. Криницький і при лікуванні цим методом 37 хворих з в'яло гранулюючими ранами: через 3—4 дні рани у 98% хворих вкрилися пишними яскраво-червоними грануляціями.
На підставі своїх клінічних спостережень Я. М. Криницький зробив висновок, що бджолиний мед прискорює процес загоювання ран. Він вважає, що наявність бджолиного меду в рані призводить до різкого збільшення вмісту в рановому секреті глютатіону — речовини, яка відіграє винятково важливу роль в окисно-відновних процесах організму, стимулюючи ріст і поділ клітин, тим самим сприяючи загоюванню ран (табл. 8).
У клініці Томського медичного інституту проф. С. М. Смирнов (1940) застосував бджолиний мед при лікуванні 75 хворих з вогнестрільними ранами і дійшов до висновку, що при ранах, які мають млявий перебіг, мед стимулює ріст тканин.
Заслужений лікар УРСР О. С. Будай у своїй сільській практиці застосовував мед для лікування ран і виразок, які довго не загоювалися [23]. Автор наводить таке спостереження:
«Інвалід Вітчизняної війни Ш., 25 років. На тиловій поверхні правої стопи великий рубець. Посередині рубця є виразка розміром 3x5 см з заглибленим, лискучим сіруватим дном, з омертвілими, валикоподібними краями. За словами хворого, такий стан стійко тримається останні три місяці. Застосовували мазь Вишневського, світлолікування та інші методи; поліпшення не настало. Після застосування меду в мазьових пов'язках загоювання виразки настало через 22 дні».
Ці спостереження різних авторів дають можливість говорити про те, що мед безперечно прискорює процес загоювання рани.
А. Е. Гельфман (1946) в евакогоспіталі проводив лікування хворих з ранами, які довго не загоювалися, іонофорезом (електрофорезом) меду. Спостереження були проведені на 35 хворих, які мали вогнестрільні переломи, ускладнені остеомієлітом (запалення кісткового мозку), рани, що довго не загоювалися і повільно гранулювали. Автор показує, що іонофорез меду викликає активний розвиток грануляцій. Рани, які були вкриті дряблими анемічними грануляціями з гнійним виділенням у значній кількості, після іонофорезу меду ставали чистіші, повнокровніші і добре загоювалися.
22
Дикий, лісовий.
23
Практично мед застосовується за таким прописом: меду бджолиного 80 г, риб'ячого жиру 20 г, ксероформу 3 г. Мед і ксероформ розтирають у ступці, додаючи риб'ячий жир, і енергійно розмішують одержану масу.