Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути
- Автор: Иойриш Наум Петрович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Жанр: Здоровье
Электронная книга - «Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути». Краткое содержание книги:
Значний інтерес становить розділ «Експресний метод одержання бджолиного меду», в якому висвітлено багаторічні дослідження автора по здобуванню різних полівітамінів і лікарських сортів меду за відповідними рецептами.
В книзі докладно описується лікувальне застосування меду при ряді захворювань (ревматизм, неврити, невралгії, базедова хвороба та ін.), а також найновіші методи введення в організм хворого апітоксину з лікувальною метою.
Автор пропонує оригінальний метод одержання чистого апітоксину (бджолиної отрути) без пошкодження бджіл.
Книга розрахована на масового читача.
Для одержання суміші меду з потрібним вмістом води змішують дві партії меду: одну з дуже високим вмістом води, другу — з дуже низькою вологістю, внаслідок чого мед надмірно в'язкий. Купажування повинно проводитися з великою обережністю, бо іноді навіть незначні кількості поганого меду, як, наприклад, тютюнового, що містить ефірні масла, які надають йому неприємного запаху і смаку, можуть зіпсувати значну кількість високосортного меду. При купажуванні меду треба завжди спочатку для проби змішати невеликі кількості малоцінного сорту з поліпшувачем, пам'ятаючи, що «ложка дьогтю псує бочку меду».
Медовий хліб
Давно помічено, що медові пряники мають високу поживність і навіть при тривалому зберіганні не черствіють. Чудова властивість меду — утримувати в пряниках вологу. Ми вирішили використати цю властивість меду при випіканні високопоживного нечерствіючого хліба. Для цього до пробних випічок житнього і пшеничного хліба додавали різні кількості меду.
В результаті вдавалося одержати медовий хліб, який містив білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі і вітаміни.
Такий хліб має дуже приємні смакові властивості і досить швидко дає відчуття ситості. Тому він дуже зручний і корисний для туристів, альпіністів, фізкультурників і т. д.
Додавання бджолиного меду до тіста, до складу якого входять жири, білки та інші речовини, сприяє збереженню останніх від псування у випеченому хлібі.
У табл. 7 показано результати хімічного дослідження вісьми зразків медового хліба, проведеного в Київському науково-дослідному інституті харчування.
Розділ II
Лікувальне застосування меду
Погляди стародавніх мислителів на властивості меду
Палеонтологічні дослідження показали, що бджоли були вже в третинному періоді, тобто приблизно за 56 млн. років до появи первісної людини.
На підставі збережених пам'яток стародавньої культури можна припускати, що первісна людина вважала мед смачним і поживним продуктом.
Найстародавнішу пам'ятку, що показує добуванню первісною людиною меду, знайдено біля Валенсії (Іспанія) і належить вона до кам'яного віку. На камені збереглося зображення людини в оточенні бджіл, яка добуває мед. Бджолиний мед виявився таким продуктом харчування, який займав почесне місце у всіх народів.
У стародавньому Єгипті близько 6000 років тому бджола була зображена на обеліску Флеміш. У чудових пам'ятках Стародавнього Єгипту — пірамідах та обелісках з висіченими ієрогліфами — знаходили відомості про застосування меду як продукту харчування і лікувального засобу. В найстародавнішому медичному папірусі Георгія Еберса, написаному 3500[20] років тому, вже зазначалося, що мед слід приймати у вигляді ліків при ранах, «щоб викликати сечовипускання» і «як засіб для полегшення шлунка».
В іншому стародавньоєгипетському медичному папірусі Едвіна Сміта також наводиться багато цікавих відомостей з хірургії і лікування ран, при яких мед також був одним із важливих лікувальних засобів.
У міфології Стародавньої Індії бджоли займали винятково почесне місце. Досить сказати, що головний індійський бог Вішна, який репрезентував небо і давав життя Всесвітові, картинно зображувався у вигляді бджоли, що відпочиває в чаші квітки лотоса. Стародавні індійці приписували медові дуже важливі і різносторонні лікувальні і зміцнюючі для організму властивості. Застосовувані ними ліки альтернація, які людині «давали насолоду» і «зберігали юність», готувалися в основному з меду.
При отруєннях мінеральними, рослинними і тваринними отрутами рекомендувалося лікуватися протиотрутами, головною з яких вважався мед.
У стародавньоіндуській книзі «Аюр-Веда» («Книга життя») описується, що продовжити життя людині можливо дієтою, до складу якої входить молоко і мед.
У стародавній Греції мед вважався найціннішим даром природи. Стародавні греки вважали, що боги безсмертні тільки тому, що вони живилися амброзією, в яку входив мед. Тому в жертву богам вони приносили фрукти, намазані медом. Великий поет Греції Гомер за 9 століть до нашої ери у своїх безсмертних творах «Іліада» і «Одіссея» оспівував мед, його чудові харчові властивості. В «Іліаді» він докладно розповідає, як Агамеда готувала для воїнів-греків освіжуючий медовий напій — кікеон.
Батько математики Піфагор твердив, що досяг старечого віку (90 років) завдяки постійному вживанню в їжу меду. Піфагор і піфагорійці живилися виключно вегетаріанською їжею і медом.
Римський письменник Овідій, що жив після Піфагора, так виклав свої погляди відносно того, чим повинна харчуватися людина:
«Чиста волога молочна і благовонні стільники
Солодкого меду, що пахне запашною травою тіміаном,
Не забороняється вам. Марнотратно щедро всі блага Вам пропонує земля».
Творець атомістичної теорії Демокріт, який завжди вживав у їжу мед, прожив понад 100 років. Коли до Демокріта зверталися за порадою, як треба жити, щоб зберегти здоров'я, він відповідав, що для цього треба зрошувати нутрощі медом, а зовнішність — маслом.
У цьому позначається виняткова спостережливість Демокріта та інших мислителів далекої давнини, через те, що головними засобами для пом'якшення сухої шкіри, що звичайно призводить до лущення та з'явлення тріщин, є масло. Легке обтирання шкіри маслом не тільки пом'якшує шкіру, а й очищає її від мікробів, пилу.
Геніальний лікар і мислитель стародавності Гіппократ[21], що жив приблизно 2500 років тому, в своїй практиці широко і успішно застосовував мед при багатьох захворюваннях, а також сам уживав його в їжу. Він справедливо зазначав, що «мед, який приймається з іншою їжею, поживний і дає добрий колір лиця». Гіппократ прожив 107 років.
Стародавній філософ Арістотель, який вважався «сонцем стародавнього бджільництва», був чудовим натуралістом і мав значні знання в галузі медицини. Арістотель твердив, що мед має якісь особливі властивості, що сприяють зміцненню здоров'я і продовженню життя людини.
Відомий поет стародавності Анакреон, який завжди вживав натуральний і питний мед, умер у 115 років.
Юлій Цезар, будучи на обіді в сенатора Риму Полія Румілія, що святкував соту роковину свого народження, спитав, який засіб уживав він для підтримання сили тіла й духу, і дістав відповідь: «Всередину — мед, назовні — масло».
Римський вчений і письменник, автор багатотомної праці «Природнича історія», Пліній зазначав, що мед має виняткові властивості, особливо при лікуванні ран і наривів у роті.
Грецький вчений Діоскорід, що жив близько 2000 років тому, писав, що мед може успішно застосовуватися при захворюваннях кишечника, інфікованих ранах, фістулах.
Відомий лікар, філософ, експериментатор, енциклопедист Гален вважав, що мед є засобом з різносторонніми лікувальними властивостями. Він рекомендував мед при лікуванні численних отруєнь, при кишкових захворюваннях і особливо при номі (водяному раку).
Великий син таджицького народу, тисячоліття з дня народження якого в 1952 р. святкувала наша країна і все прогресивне людство, Ібн-Сіна (Авіценна) рекомендував уживати в їжу мед для продовження життя і збереження працездатності в старечому віці. Він говорив: «Якщо хочеш зберегти молодість, то обов'язково їж мед». Авіценна вважав, що людям у віці понад 45 років треба систематично вживати мед, особливо з товченими грецькими горіхами, що містять багато жирів.
Таким чином, великі стародавні мислителі не раз відзначали високі харчові і лікувальні властивості меду.
Величезний інтерес становить медичний трактат першої російської жінки-лікарки Євпраксії-Зої — дочки великого князя Мстислава Володимировича і внучки Володимира Мономаха. В трактаті, написаному нею в 30-х роках XII століття на грецькій мові під назвою «Алімма» («Мазі»), в розділі «Гігієна харчування» бджолиному медові приділяється багато уваги. Про діяльність Євпраксії, яку народ прозвав Добродійкою, справедливо пише російський вчений історіограф Хрисанф Мефодійович Лопарев: «В той час, коли сучасний культурний Захід ще погрузав у тумані неуцтва, в чертогах царственної Візантії російська жінка вже серйозно думала про людське здоров'я, писала посібник гігієни, передавала потомству свої спостереження над терапією організмів».
20
На підставі календаря, вміщеного на звороті першої сторінки папірусу, Георгій Еберс вважає, що час складання його належить до 1553—1550 рр. до нашої ери.
21
Ще в II столітті нашої ери жителі Коса, тобто земляки Гіппократа, вказували його гробницю між Гірто і Ларіссою (Фесалія). Легенда говорить, що на могилі Гіппократа оселився рій бджіл, які виготовляли особливої якості мед, цілющий і при пліснявці. Це викликало масові паломництва матерів-годувальниць на могилу Гіппократа за цілющим медом для своїх годованців.