Детективи в Артеку або команда скарбошукачів
- Автор: Бачинский Андрей
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Детективи в Артеку або команда скарбошукачів». Краткое содержание книги:
Хто переможе в одвічному двобої зла і добра – підступність і ненависть, чи щирість і дружба?..
Друзі з нетерпінням на неї чекали.
– Де ти так довго? – обурився Сергій. – Марафет перед дзеркалом наводила?
– Сам ти марафет, – огризнулася Олена. – Добре, що ви тут усі свої, а мені ж треба якось конспірації дотримуватися.
– Годі, годі сваритися, – заспокоїв їх Антон. – Тут така річ, треба негайно порадитися. Сашко, давай краще ти розповіси, це ж твоя ідея.
Сашко вийшов на середину кімнати, мов учень до дошки в класі.
– Після обіду я вирішив перевірити двері біля пожежних сходів. Виявляється, поки ми займалися в гуртках, замок замінили, перекривши нам вихід.
– То й що? – здивувалася Оленка. – Ще раз виламаєте.
– Боюся, цього разу не вдасться. Новий замок набагато міцніший і надійніший. Якщо спробувати виламати його вдень, хтось помітить і «здасть» нас, а вночі обов’язково почують. Але є другий варіант. Хлопцям я вже розповів, повторю для тебе, Олено. На завтра у нас запланована екскурсія до музею флоту. А розташований він якраз біля старої артеківської школи.
– Звідки знаєш?
– Чув, як хлопці із сусідньої кімнати розповідали. Оскільки на екскурсію поведуть одразу кілька загонів, ми можемо спокійно разом з усіма дійти до музею. Біля входу в музей, як зазвичай, зчиниться метушня, старші захочуть пройти першими, а молодші поперед старших...
У цьому розгардіяші ми непомітно щезаємо.
– Куди?
– Та мало куди: в кущі, під сходи, за ріг будинку. Діятимемо за ситуацією. Головне – знайти хід до тунелю.
– А якщо вожаті помітять, що нас немає?
– Екскурсія триває дві години. За цей час мусимо впоратися. Програма-мінімум – знайти тунель і зафіксувати місце. Якщо не встигнемо знайти скарб, наступного разу повернемося одразу до тунелю й продовжимо пошуки.
– Якось дуже складно все, – зітхнув Сергій. – Знайдемо – не знайдемо, а можемо спалитися. І ще й таку класну екскурсію пропустимо. Кажуть, у музеї флоту можна у морський батискаф залізти й покерувати ним.
– Знайдемо діаманти – купиш собі не те що батискаф, а хоч і підводний човен, – зауважив Антон і поглянув на годинник. – Все, час до їдальні. Увечері ще раз перетремо план Сашка. Поки що розбігаємося.
– Та я знуджуся в очікуванні вечора, – простогнала Оленка.
– І я... І я теж... – повторили Сашко та Сергій.
– Тоді займіться чимось корисним. Наприклад, помрійте, на що витратите гроші, виручені за діаманти.
Розділ 7
Спроба №2:
Мушкетери
не здаються
Оленці дочекатися вечора було найважче. Удома вона звикла, що день має бути насиченим під зав’язку. З шести років навчалася грі на скрипці, тож щоденні кількагодинні заняття для неї давно стали нормою. Вона прибігала зі школи, обідала, робила домашні завдання й брала до рук інструмент. Відтак були вправи з англійської і знову музика.
Оленка жила в панельній багатоповерхівці з тонкими стінами, тож сусіди, особливо вечорами, не приховували свого ставлення до її музикування, зокрема барабанним дробом у стіни та батарейними передзвонами. Малу скрипальку це навіть тішило, бо якби не сусідські «аплодисменти», мама й бабуся примушували б її вправлятися до ночі.
В «Артеку» ж її ніхто ні до чого не примушував. Так, був режим, були обов’язкові заняття, вправи, уроки, але все це робилося якось надто легко. Здавалося, що вожаті самі не проти ще трохи побути з дітьми й побавитися разом з ними. Порівняно з домашнім розпорядком «Артек» для Оленки здавався справжньою байдиківкою.
Антон і Сашко відчували щось подібне.
Антон мріяв стати чемпіоном. Тому ніколи не пропускав тренувань, та й у школі намагався триматися серед відмінників. У таборі теж не сачкував і щодня у вільний час біг на стадіон, де намотував з десяток кіл.
А Сашкові вдома і без спорту, і без музики ніколи було перепочити. Старший син у багатодітній сім’ї – це нелегке покликання. Доводилося менших щодня до школи вести, ще менших увечері з садочка забирати, а найменшим і кашку загріти, і підгузки замінити. А що вдієш, якщо тато весь час на роботі, а мама й без того зашивається у домашній господарці?
І лише Сергій як удома, так і в таборі міг годинами лежати на траві й замріяно дивитися у небо. Він уже з дитинства знав, що, як і батько, закінчить гірничий технікум, відслужить в армії і піде працювати на шахту, тож не бачив сенсу в тому, щоб дарма витрачати вільний час на безперспективні заняття професійним спортом чи мистецтвом. Винятком був хіба що футбол, у який він так любив ганяти із сусідськими хлопчаками на подвір’ї.