Ода до радості (збірник)

Мар’янчик, ретельно оминаючи той факт, що Стьопа Ревун закінчив одинадцятий клас із другим з кінця результатом, обережно заперечив:

– Не пегеживай так. – Якимось дивом внаслідок вродженої невиліковної хвороби Тихон не перетворився на мовчазного асоціального відлюдька, на яких часто обертаються діти з ДЦП, однак через каліцтво сильно гаркавив – остання фраза прозвучала як «не-пе-ге-зги-ай-т’гак» – і мало хто в Бабариках міг з першого разу його розуміти. – Наступного гоку спгобуєш вступити до Ха’ківського уніве’ситету повітгяних сил.

– А-а-а-а-а, – відмахнувся Стьопа, спересердя виплюнувши сірник. – Ти знаєш, скільки там бабла при вступі треба?

– Ні, – потупився Мар’янчик. Він м’яв у руці складений учетверо аркуш паперу і справді не знав, скільки грошей потрібно для вступу в Харківський університет повітряних сил імені Івана Кожедуба, зате знав, що може допомогти другові, хоч і не відважувався про це сказати.

– Я ніколи не полечу, – вів далі Стьопа. – Розумієш? Я до смерті вигрібатиму гній з-під корів та свиней, саджатиму картоплю і полотиму бур’яни. За все життя мені й трьох метрів не пролетіти, хіба що з дерева впаду, і тепер Ярило…

Степан не договорив, оскільки під кріслом оглушливо пукнув Пуззі. Собака перднув так голосно, що розбудив сам себе, і сконфужено підняв пласку морду.

– Твою мать! Пуззі, фу-у-у-у! Я приб’ю тебе, вонючко! – Стьопа скривився, нахилився і махнув рукою під кріслом, збираючись ляснути собаку по голові, проте Пуззі вивернувся і заскочив на руки до Мар’янчика. – Засмердів усю хату, скотина!

Не випускаючи з долоні папірець, Тихон обійняв пса і посміхнувся. А тоді, раптово набравшись сміливості, проказав:

– Теогетично ти можеш полетіти.

– Теогетично! – передражнив Стьопа, затуляючи носа рукою. Мар’янчик не ображався: Стьопа був його справжнім – і єдиним – другом. – Теоретично я й астронавтом можу стати.

– Я сегйозно. Теогетично я знаю, як відпгавити тебе туди… – Тихон зиркнув на вікно, ткнув худим, заломистим пальцем у небо, де за свинцевою товщею напареної літнім сонцем вологи ховалося сонце, і доказав: – …пгосто за’аз.

– Зараз? Тихоне, ти про що?

Попри фізичні вади Мар’янчик вирізнявся проникливим розумом, лишивши далеко позаду не тільки Стьопу, а й решту однокласників. Він нарешті розтиснув долоню, поклав на стіл і розгорнув принесений із собою аркуш.