Ода до радості (збірник)
- Автор: Жадан Сергей Викторович, Кідрук Максим Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-7630-0,978-966-14-8077-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ода до радості (збірник)». Краткое содержание книги:
– У вас чарівні руки.
– Я і сама не проста, – буркнула Ліда. І такі жалі: якось по-дурному все вийшло! Лосини ті… Вона з усим серцем… А торговка і з того вигоду отримати намірилася…
Зиркнула жінці услід.
– Стійте! – гукнула раптом. – Куплю труси!
– Не пошкодуєте… – мовила жінка.
…Ліда сиділа одна-однісінька у порожній перукарні. Роздивлялася котонові чоловічі трусеня в ловку синьо-блакитну смужку. Сашкові би… пасували. А як схожа на чорницю жінка не брехала?… Бо не від відчаю Ліда кинулася їй услід. Щось інше. Повірила? Купила труси, тепер чоловік повернеться? Бо то дурня, що він з Раїсою в першому класі за одною партою сидів і своїм олівцем їй помалювати давав. Ліда з Сашком стільки років душа в душу. Дім побудували, доньку таку гарну виростили – всім би таких дітей. Хто ж йому нашепотів, що чужими стали?
– Трусів і шкарпеток я йому давно не купувала, – призналася. – Був такий гріх…
Засумувала. Склала труси в пакетик. Чи на вулицю вийти, поки клієнтів нема? А все та жінка! Роз’ятрила душу, пішла, залишила сотні питань. У кого відповіді шукати?
Зачинила перукарню, що вона займала дві кімнатки на першому поверсі звичайної київської п’ятиповерхівки, вийшла на тиху околичну вуличку. Під величезними, як дерева, бузковими кущами біля вікон перукарні – непримітна лава. Дівчата-перукарки бігають сюди на сигарету з кавою. А Ліда просто – під бузком посидіти.
Підійшла до кущів – серце в пяти. Що за… страхіття на лаві скрутилося? Крізь кущі тільки і видно – дивний хтось. Ліді би бігти світ за очі, а клята цікавість так до лави і штовхає. Наблизилася обережно, визирнула з-за бузка й очам не повірила – на лаві сиділа зелена істота метри півтора заввишки, схожа на величезну ящірку після того, як та хвоста втратила. Та, на відміну від рептилій, голова істоти мала більш округлу форму, а над небесно-синіми лупатими очима і високим чолом стирчало віяло зкуйовдженого білявого, наче перепаленого перекисом волосся. На грудях жилет із тоненького гнучкого чорного металу, весь у кнопочках, ричажках, перемикачах…
– Мамо рідна… – прошепотіла Ліда. – Так ви є…
– Хто «ми»? – печально спитала істота.
– Іншопланетяни!
– А ви, пані, думали, мільярди зірок Всесвіту – то ілюмінація? Ліхтарі для вашої Землі?
– Я вже так про космос не замислювалася, – призналася Ліда. – Донедавна… – Зробила несміливий крок, присіла на країчок лави. Уважніше роздивилася прибульця. – Здалеку?
– З Лінгви, – мовила істота так просто, ніба Ліда знала, скільки світових років до тої Лінгви гнатися і де вона взагалі є.
– А-а-а… – щоби вже не втратити обличчя перед представником іншої цивілізації. Помовчала. – Щось ви сумні, наче з похорону. Горе яке?
– Нейтралізатор негативного сприйняття вийшов з ладу.
– А-а-а… – Ліду заклинило. Не втрималася: – Що за нейтралізатор?
– Звичайний нейтралізатор… Захищає жителів Лінгви від негативного сприйняття жителями інших планет. Під час відряджень.
– А без нього…
– Капєц! – зітхнув прибулець. – Отаке горе. І що робити? У мене ж місія. Не маю права додому повертатися, поки справу не зроблю.
Ліда глянула на гостя Землі із жалем.
– Значить, у нас тут нечемно вас зустріли?
– Та біда! Кому не представлюся – гонять в шию, прокльони шлють, а один дядько на Полтавщині навіть за рушницю схопився. Попсував нейтралізатор зпересердя. Ви, пані, перша… Привітна така.
– Що ж гидкого у вашому імені? Ви, дивлюся, з виду… звичайний собі прибулець.
– Сам не знаю. Ми – мирні зелені чоловічки з Лінгви.
– Зелені чоловічки? Е, пане… Дарма ви так назвалися. Вас, певно, з нашими зеленими чоловічками поплутали. Бо наші, земні, – ще ті падли. Я би і сама за дровиняку вхопилася, аби нашого зеленого чоловічка перестріла.
– Помиляєтеся. Не може на Землі бути зелених чоловічків. Ми унікальні. Мирні, екологічно виважені, наділені надважливою місією і живемо тільки на Лінгві.
– Та не хвилюйтесь ви так. Ну, трапилася біда. Завелися у нас, падлюки… Ще й назвалися, як нормальні… іншопланетяни. Хоча – які з них зелені? Коричневі… То нічого. Ми їх виведемо, – відказала Ліда. Задумалася. – А ви можете наших зелених чоловічків – під корінь, а? Таку б добру справу для всієї України зробили.
Прибулець зиркнув на Ліду збентежено.
– Моя сила має вузькоспеціалізовану спрямованість, – мовив із гордістю.
– І що можете?
– Літеру забрати. Для цього й прибув.
– Яку ще літеру? – здивувалася Ліда.