Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]

27. Шухевичі...

У 1935 році на лаві підсудних опинився майбутній командир УПА, а на той момент один із провідників ОУН — Роман Шухевич. Зустрітися із підсудним дозволили адвокату й близькому родичу Романа — Степану Шухевичу. Останній дав дуже коротку настанову своєму племіннику: «Аби видно було, що перед судом стоїть не хто-небудь, але Шухевич, аби ти своїй родині навіть у таких обставинах приніс честь. А в першу чергу держатися згорда, звисока, аби голота знала, що має до роботи з паном».

Степан Шухевич не дарма хвилювався й найбільше переживав за честь родини. Адже Шухевичі, впродовж кількох століть були «сіллю» цієї землі. Найдавніші згадки про Шухевичів сягають рубежу XVIII-XIX століть і стосуються отця Миколи Шухевича, який був священиком в с. Раківці над Дністром. Власне з цього часу дослідники виводять священиче коріння Шухевичів.

Його син Йосип, прадід Романа Шухевича, був парохом у с. Тишківці Городенківського повіту. Від нього починається «тишковецька лінія» родини Шухевичів, адже існує ще й «олієвська лінія» (від с. Олієв, де священиком був брат Йосипа Шухевича).

На свій час, а Йосип Шухевич народився у 1816 році, він здобув якісну класичну й богословську освіту в гімназії отців Василіян у Бучачі та Домінікан у Львові, які дозволили йому проявити себе не лише на священичому поприщі. Так, отець Йосип, першим в українській літературі, здійснив переклад з латинської творів Вергілія — «Пісню про хліборобство» та «Скотарські поеми». Його перу належать переклади з німецької праць Ернеста Шульце, Йогана Гердера та Шіллера. З англійської переклав «Подорожнього» Вальтера Скота. Крім перекладацької діяльності Йосип Шухевич укладав збірку своїх творів, яка вийшла по смерті автора із передмовою 27-літнього Івана Франка.

У Йосипа Шухевича було дванадцять дітей і хоч двоє померли малими, десять залишили свій слід в українському житті. Осипа — найстарша донька вийшла заміж за доктора Лонгіна Рожанковського, який був знаним адвокатом та послом до австрійського сейму. Зенон Шухевич, наступна дитина, по смерті батька став парохом у Тишківцях і по праву вважався главою й продовжувачем «тишковецьких Шухевичів». Саме йому завдячувало село появою українських громадських організацій.

Наступними були Ольга Шухевич — дружина отця Ковблянцького та священик Євгеній — батько відомого українського адвоката на політичних процесах — Степана Шухевича. Далі йшли Марія та Володимир — про цього визначного науковця, діда Романа Шухевича, мова піде далі.

Окремо слід згадати й Ізидора Шухевича — полковника австрійської армії, який в час Першої світової війни мав отримати генеральське звання. Через дрібний конфлікт, який трапився у Загребській лікарні, принципового полковника обвинуватили у «великосербських настроях», що спричинило його звільнення зі служби.

Донька отця Йосипа — Модеста вийшла заміж за Миколу Козловського — гімназійного професора у Києві. Передостанньою дитиною був Микола Шухевич — визначний український адвокат, громадськість завдячує йому купівлею у Львові території для української організації «Сокіл-Батько». І наймолодшою дитиною Йосипа Шухевича була Євгенія — мати Василя Левицького-Софроніва — письменника та журналіста.

Із десяти дітей отця Йосипа жоден нічим не скомпрометував свого прізвища, а навпаки, ще більше прославив. А проте, найвідомішими в роді Романа Шухевича є його дід Володимир — етнограф та науковець і баба Терміна — піонерка жіночого громадського руху на Галичині.

Володимир Шухевич був професором у І реальній школі міста Львова, в якій викладав німецьку та українську мови. Як громадський діяч належав до Головного відділу Товариства «Просвіта» і був політичним дорадником галицького митрополита, кардинала Сильвестра Сембратовича. Слід згадати, що дід Романа Шухевича є засновником Християнсько-суспільної партії та її щоденної газети «Руслан».

Володимиру Шухевичу завдячуємо й появою першої в Галичині дитячої ілюстрованої газети «Дзвіночок», в якій він був головним редактором. Серед активних працівників «Дзвіночка» був також Іван Франко, який вмістив тут свого відомого «Лиса Микиту».

Втім, найвагоміші успіхи Володимира були на науковому поприщі. Окрім того, що він був дійсним членом НТШ — тогочасного аналога Академії Наук, його перу належить найгрунтовніша праця з дослідження життя, звичаїв та вірувань карпатських автохтонів — «Гуцульщина».

Його авторитет серед українців, які звертались до нього за допомогою, та іноземців був надзвичайно великим. Коли в часі Першої світової війни Львів зайняли росіяни, то делегацію українців до губернатора графа Шеремєтьєва очолив саме Володимир Шухевич. Згодом, переховуючись від росіян, професор Володимир застудився та на 67 році життя помер, проживши найменше віку з усієї великої родини Шухевичів.

Дружиною Володимира була Терміна з роду Любовичів — патріотичної української родини, яка походила із Перемишля. Її рідна сестра була дружиною Олександра Барвінського — громадсько-політичного діяча та визначного педагога.

Сестри Терміна та Ольга часто виступали на концертах в Галичині, але найбільше прославилась бабуся Романа Шухевича своєю громадською активністю. Саме Терміна Шухевич разом із Марією Білецькою та Константиною Малицькою організували перше віче українського жіноцтва, за що отримали від чоловіків жартівливе прізвисько «три Марини».

Проте, це не зупинило активного жіноцтва і вони заснували у Львові перше українське демократичне Товариство «Клюб Русинок», що згодом перетворився у «Союз Українок». Безпосереднє відношення мала Терміна Шухевич й до заснування першої жіночої гімназії класичного типу (1906), а згодом й до першої в Галичині української жіночої кооперативи «Труд». Кооператива відкрила власний кравецький цех з пошиття жіночого одягу й інтернат ім. Святої княгині Ольги для дівчат.