Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]
- Автор: Липовецький Святослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-441-137-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]». Краткое содержание книги:
Варто зауважити, що більше двох десятків текстів є оригінальними спогадами учасників визвольної боротьби або ж її свідків (наприклад, представників інших національностей, які перебували у радянських таборах разом із українськими націоналістами).
Інтерес до видання полягає в тому, що сьогодні видаються чисельні історичні та художні твори, які стосуються лише одного етапу визвольної боротьби — УПА. В даному ж випадку, книга подає історії організованого визвольного руху — УВО, ОУН та інших структур, які діяли в Україні та діаспорі, у тому числі й історії з життя відомих провідників УПА.
Актуальність видання зумовлена також 100-літнім ювілеєм з дня народження Провідника ОУН Степана Бандери та 80-літтям з дня створення ОУН, які виповнюються в 2009 році.
З-поміж голов львівських шкільних Юнацьких груп — найзамітнішим був Микола Лебедь („Олег“). З вигляду непоказний, з ріденьким білявим волоссям і рідкими зубами („знак темпераменту“, — казав він — позував на „батяра“, трохи для конспірації, а трохи для того, щоб імпонувати своєю перченою мовою і „цинічними“ поглядами). Він залюбки підкреслював свою погорду до інтелектуалізму й риторики і зацікавлення тільки революційним „ділом“. Пригадую такий випадок з 1929 року: на сходинах львівського „провідного звена“ Ґабрусевич велів нам написати есей на якусь там ідеологічну тему. Ми принесли свої еляборати, а Лебедь не приніс і заявив; що він людина революційного діла, а не слів! Але при всім своїм „антиінтелектуалізмі“ він виявився ще в Юнацтві добрим організатором. Його група на „Філії“ була, мабуть, найкраща у Львові. Зокрема він мав два великі успіхи — йому пощастило організаційно охопити міський т. зв. „батярський“ елемент серед учнів. В Головній переважали „селюхи“ і його група мала найкраще зорганізовану юнацьку „боївку“.
З інших провідників шкільних груп згадаю ще Свистуна і Бардахівського.
Свистун був високий, кремезний і вродливий юнак, мовчазний і поважний, робив враження фізично й духово сильної людини. Він пізніше брав участь у терористичних акціях, був ранений в горло поліційною кулею і втратив через те мову (мабуть, лиш на деякий час).
Бардахівський був тихий, скромний, в мові розумний, потім виявив силу волі під час процесу „екразитників“, яким закидали організацію атентату на совєтський консулят. Його дуже тортурували, але він до нічого не признався. „Коли мене били по п’ятах, я молився“, — розповідав він мені пізніше в Бриґідках.
О. Кузьмінський — член шкільного проводу Юнацтва Головної був міцною, серйозною, інтелігентною людиною. Він особливо цікавився, вже в Юнацтві, військовими справами. Після матури пішов до польської армії, де дослужився поручника кінноти. Потім провадив організаційні військові курси. Згинув як старшина УПА.
О. Курчаба — стрункий, делікатний з вигляду гарний юнак, ніяк не виглядав на терориста, саме він організував і провадив найуспішнішу середньошкільну „боївку“ у Львові — в групі М. Лебедя на Філії. Згинув у німецькій тюрмі в 1942 р.
О. Сокіл — член проводу Філії, несмілий хлопець з неповоротними рухами, інтелігентний і мовчазний.
Ю. Заблоцький — з вигляду товстий, з буйною чуприною й ніби перестрашеними очима, а в дійсності начитаний і вдумливий пропагандист у проводі Головної, а потім Філії.
В. Слоневський — член проводу Головної, темпераментний і крикливий, з деякими анархічними нахилами, пізніше з нахилами до... комунізму.
3. Матла — рядовий член в групі Головної — коренастий хлопець, мовчазний з понурим обличчям, при ближчім контакті виявляв міцний характер і впертість.
Д. Мирон („Орлик“) — рядовий член в групі Головної, худий, високий і стрункий юнак, із спокійними розумними очима, один із найталановитіших наших юнаків, що не був у проводі лиш тому, що недавно прибув з „провінції“ (Бережан) до Львова. Був розстріляний німцями в 1942 р.»