Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]
- Автор: Липовецький Святослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-441-137-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Червоно-чорне [100 бандерівських оповідок]». Краткое содержание книги:
Варто зауважити, що більше двох десятків текстів є оригінальними спогадами учасників визвольної боротьби або ж її свідків (наприклад, представників інших національностей, які перебували у радянських таборах разом із українськими націоналістами).
Інтерес до видання полягає в тому, що сьогодні видаються чисельні історичні та художні твори, які стосуються лише одного етапу визвольної боротьби — УПА. В даному ж випадку, книга подає історії організованого визвольного руху — УВО, ОУН та інших структур, які діяли в Україні та діаспорі, у тому числі й історії з життя відомих провідників УПА.
Актуальність видання зумовлена також 100-літнім ювілеєм з дня народження Провідника ОУН Степана Бандери та 80-літтям з дня створення ОУН, які виповнюються в 2009 році.
У внутрішньо-організаційній мережі було розпочато пошук бойовика, який би погодився виконати «мокру справу» (вбивство) з тим, що є небезпека загибелі добровольця. У кінцевому результаті із кількох зголошених вибір впав на 18-літнього студента Львівського університету Миколу Лемика (вибір обумовлений тим, що вік майбутнього атентатника не загрожував йому смертним вироком, а лише пожиттєвим ув’язненням).
За день перед атентатом Лемик був поселений в готель, де мав приготуватися до сповіді й в спокої провести останні години на волі. На запитання провідників про останнє бажання, Микола попросив, щоб його старі черевики передали батькові, який зможе ще з них скористати, а на вечерю задовольнився гречаною кашею з молоком.
Постріл Лемика, який в українських ЗМІ назвали «пострілом в обороні мільйонів», став великим резонансом не тільки в польсько-радянських взаєминах, але великою подією міжнародного масштабу.
Судовий процес над Миколою Лемиком переріс в обвинувачення радянського уряду в організації голодомору. Найкращі українські адвокати і сам Лемик були свідомі, що підсудний буде засуджений до довічного ув’язнення, тож основна мета великого й відкритого судового процесу вбачалась у широкому висвітленні подій на радянській Україні.
Микола Лемик отримав довічне ув’язнення, проте з початком II Світової війни йому, як і тисячам арештованих націоналістів, вдасться втекти із тюрми й, переживши багато пригод, знову повернутися до підпільної діяльності.
32. Органічний сектор
«Неприхильна до ОУН тодішня українська преса різних політичних партій у своїх виступах проти націоналістів завжди протиставляла їхній діяльності т. зв. „органічну“ працю, себто, працю в легальних українських організаціях, товариствах та установах, і дорікала, що, мовляв, ОУН відтягає українську молодь від позитивної участи в тому „органічному“ секторі. А тим часом якраз члени ОУН були рушійною силою в праці всіх майже легальних українських культурно-освітніх, виховних і спортових організацій, хоч репрезентативні керівні посади в тих організаціях вони залишали, звичайно, не-членам ОУН, щоб не наражати цих організацій на переслідування з боку польської поліції та влади.
Для підсилення нашого твердження ми наведемо звіт із діяльности 30-х клітин Українського Студентського Товариства на західноукраїнських землях за 1932-33 шкільний рік саме в тому „органічному“ секторі. В тих 30-х клітинах було зорганізовано 697 студентів; із них тільки приблизно половина була членами ОУН, але саме вони на 90% були виконавцями охопленої звітом праці в рамцях діяльности „Студентських Громад“, „Просвіти“, „Рідної Школи“, „Відродження“, „Соколів“ і „Лугів“ на старих статутах.
За звітний час ці українські студенти виголосили доповідей — 921, улаштували спільних сходин із доповідями — 223, підготовили театральних вистав 206, відбули організаційних поїздок у терен — 484, підготовили святкових концертів-академій — 145, влаштували фестинів — 57, вечерниць, забав — 51, виголосили святкових промов — 76, провели люстрацій — 116, загальних зборів — 62, анкет — 14, фізичних вишколів — 13, керували діяльністю товариств — 27, вели гуртки для неграмотних — 79, заснували нові читальні „Просвіти“ — 4, кружки „Рідної Школи“ — 2, гнізд „Сокола“ і „Лугу“ — 6, спортових гуртків — 2, відділів „Відродження“ — 6, інших товариств — 2, театральних гуртків — 5, хорових і музичних гуртків — 14, самоосвітніх гуртків — 22, ощадностевих — 8, спортових товариств — 10, інших гуртків — 2, культ.-освітніх курсів — 11, збірних лекцій „Рідної Школи“ — 2, вели гуртки — 79, головами товариств були — 6, членами управ — 41, працювали при будові „Народніх Домів“ — 99 днів.
І все це зроблено в той час, коли ті студенти вчилися, заробляли на свої студії і — дуже часто — були арештовані за революційну діяльність, що її вони вели як члени ОУН.
На окрему згадку при цьому заслуговує праця членів ОУН — Миколи Дужого, що був довгорічним секретарем Головної Управи матірного товариства „Просвіта“ у Львові та душею всієї просвітянської роботи на західноукраїнських землях, і Ярослава Старуха, ініціятора й організатора освітніх курсів молоді при читальнях „Просвіти“ у Львівщині, що швидко поширилися по всьому краю і стали однією з найважливіших ділянок праці читалень „Просвіти“.
Крайова Екзекутива ОУН особливу увагу присвятила була теж спортово-виховним організаціям на західньоукраїнських землях. Тією ділянкою праці ОУН, у рамках летальних спортових організацій, товариств і секцій, керував Ярослав Рак-„Мортек“, при співпраці інших членів ОУН, як Володимир Повзанюк, Володимир Левицький-„Ґерманік“ та ін. З ініціятиви й силами ОУН у червні 1934 року почав виходити чи не перший український спортово-виховний тижневик „Готові“, що проіснував до вересня 1935 року, коли його закрила польська влада. Редактором перших 6 чисел цього тижневика був інж. Є. Врецьона, а після його ув’язнення, аж до закриття тижневика, популярна серед кіл ОУН Софія Мойсейович-„Мошко“, пізніша дружина Володимира Янева.Щільна співпраця між ОУН і „Пластом“ проявлялася теж і в тому, що майже всі провідні члени ОУН були пластунами й скрізь по пластових куренях займали керівні пости. Тому, хоч формально жадного зв’язку між УВО-ОУН і „Пластом“ ніколи не було, проте фактично саме членству УВО-ОУН „Пласт“ завдячував свій буйний розвиток у двадцяті роки. Але коли польська влада розв’язала „Пласт“, то ОУН неприхильно поставилася до пляну продовжувати діяльність „Пласту“ нелегально. ОУН стала на становищі, що для загально-національної виховної праці молоді треба знаходити нові летальні організаційні форми, а в підпіллі нелегально повинна вести свою діяльність єдина ОУН».