Замах (Щось краще за смерть)
- Автор: ван Аарде Рохір
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Ярослав Довгополий
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Замах (Щось краще за смерть)». Краткое содержание книги:
Роман Замах присвячений політичному вбивству Степана Бандери, одного з лідерів українського націоналізму, агентом КДБ Богданом Сташинським. Головний герой Замаху — Степан Бандера — прагне завоювати незалежність рідної держави, прибігаючи до засобів, які вважає єдино виправданим і єдино доцільним в ситуації, що склалася на момент початку Другої Світової Війни.
Основним джерелом написання роману послужили матеріали процесу проти Богдана Сташинського перед Федеральною судовою палатою в Карлсруе (8—19 жовтня 1962 року).
— Лендик, як і більшість таких осіб, був під постійною охороною. Перед будинком постійно чергувала міліція, та один із наших був студент, який теж пописував і часто заходив до нього у гості, щоб буцімто поговорити про літературу та щоб обговорити свої вірші. Насправді ж, мав завдання підтримувати контакти з Лендиком. Коли ж ухвалили рішення усунути Лендика, то студент спочатку не захотів з нами співпрацювати. Щойно коли дізнався чому і чому якомога швидше, то погодився. Міліціонер, який стояв на посту і який знав студента як постійного відвідувача, пропустив його без усякого разом з Йосипом, якого, до речі, тоді звали інакше. Вони знали заздалегідь, що не мають права піднімати шум і не зможуть застосувати вогнепальну зброю. Тому Йосип мав під плащем сокиру. Вони переговорили з Лендиком і зачекали, поки служниця принесе чай і піде собі геть. Тоді студент мав зачитати свій новий вірш і попросити, щоб Лендик зачинив вікно. Щойно Лендик повернувся до них спиною, як Йосип схопив сокиру, яка лежала під плащем на ліжку, і вдарив його. Він вмер від першого ж удару або принаймні знепритомнів, та, щоб абсолютно впевнитися, Йосип ударив його вдруге по шиї. Я знаю, що це мерзенно, та більш бридким може бути живий небезпечний зрадник, який буде зраджувати далі...
Здавалося, що картопля Дмитрові більше вже не смакує. Він потер свої великі руки, оглянув їх, ніби на них кров, голос став беззвучнішим, і він продовжив: — І тоді все пішло не так. Вернулася служниця, вона завжди залишала їх наодинці, після того як приносила чай. А цього разу вона повернулася. Можливо, щось почула, можливо, прийшла про щось запитатися чи щось принесла. Вони почули, що вона повертається... а решту можна зрозуміти, якщо знаєш, що хлопці не були холоднокровними вбивцями, якщо знаєш, що таке — вбити людину, навіть найбільшого негідника, і то не в бою, а таким ось чином... коли ти дивишся на нього, дивишся йому в очі, чуєш його голос і знаєш — ось зараз я це зроблю, тепер я мушу, тепер! І не стріляти, так собі натиснути на курок, а так, що сам відчуваєш, що робиш...
Він спробував скрутити махорку, та вийшло це незграбно, так що газета тріснула і дорогоцінна махорка посипалась на долівку. Він думав про щось інше, про щось таке, що пережив чи сам скоїв і що досі вважав жахливим.
— Вони почули її ходу і втратили самовладання. Як тільки вона увійшла, Йосип схопив її за горло і прошепотів до Ста... до студента, щоб той дав мотузок. Але хлопця знудило настільки від того, що побачив, що і кроку не міг ступити, його тільки нудило. А Йосип потягнув за собою жінку до ліжка, на якому лежали плащі, бо вони таки прихопили мотузку і кляп на непередбачений випадок. Вони не мали наміру вбивати її. Та коли Йосип хотів її зв'язати, то побачив, що у тій метушні надто сильно її схопив ...
Леонід скинув ковдру і встав з ліжка. Світло можна було включити над ліжком, та він не зробив цього, наче не бажав побачити своє обличчя у дзеркалі над умивальником. Він пройшовся у темноті по кімнаті готелю, намацав склянку і кран з холодною водою. Пив він жадібними ковтками.
Мені ж доведеться лише натиснути на курок... подумав він. Мені нічого не доведеться відчувати, ні до чого не доторкуватися, нічого не бачити. Лише натиснути на курок... лише натиснути...
5
Леонід потім ще раз зустрівся з Йосипом. Було це приблизно через місяць на зборі боївок. Скликали весь загін, і тому Дмитро взяв його з собою, хоч на самій нараді присутній не був. Відбувалося це глибоко в лісі, і по всій окрузі були виставлені пости. Спочатку була спільна молитва, не служба Божа, бо останній їхній душпастир недавно загинув у бою. Тоді розпочали нараду. Радились самі командири, але були й загальні збори. На них говорили про суворіші заходи проти сексотів, таємних співробітників органів.
— Якщо не приймемо проти них активніших заходів, — виступив капітан, якого звали Юліан, — то матимемо у нас те саме, що вже років з тридцять спостерігаємо на Східній Україні: вакханалію сексотства. І де б ви не стали говорити, — в колі родини чи на роботі, — будьте певні — якийсь іуда слухатиме разом з вами.
Леонідові здалося, що він зараз уклякне. На мить він подумав, що це можна прочитати і з виразу його обличчя.
— Що цей дурень хоче, цей підбурювач? Розпочати в країні гоніння на єретиків? Ще більш нацькувати людей одне проти одного?
Знайшлися і такі, хто підтримав капітана, хто говорив про необхідність залякувальних заходів та превентивну дію ефективнішого тиску на них. Були й такі, хто говорив про те, що дрібних стукачів майже неможливо виявити, тим більше довести їхню вину. Слово взяв також Дмитро, як завжди розважливо і неквапно.