Першому гравцеві приготуватися

— У мене погане передчуття, — пробурмотіла Арт3міда в гарнітуру.

— Так, — прошепотів Ейч. — У мене теж.

Сорренто оглянув сцену, потім посміхнувся нам. Коли він заговорив, його голос підсилювали через потужні гучномовці встановлені на винищувачах і танках «шісток», через що його було чутно всім по всій території. А оскільки там були камери і журналісти з основних каналів новин сьогодення, слова транслювалися на весь світ.

— Ласкаво просимо до Замку Анорака, — сказав Сорренто. — Ми чекали на вас. — Широким жестом він вказав на розлючений натовп навколо. — Я повинен сказати, ми трохи здивовані, що вас сьогодні з’явилося так багато. Навіть найдурнішим з вас вже мало стати очевидним, що ніщо не може пройти повз наш щит.

Його звернення зустріли оглушливим гуркотом погроз, образ і барвистої лайки. Я почекав, тоді підняв руки робота, закликаючи до тиші. Після того, як настала певна подоба мовчання, я заговорив по каналу спільного зв’язку, який мав той же ефект, що і гігантська система гучномовців.

— Помиляєшся, Сорренто. Ми зайдемо. Опівдні. Ми всі.

Мисливці здійняли схвальний галас. Сорренто не став чекати, поки той стихне.

— Ви можете спробувати, — сказав він, все ще посміхаючись.

Тоді взяв з інвентарю якийсь предмет і поклав на землю перед собою. Я збільшив зображення і відчув, як щелепи стиснулися. Це був іграшковий робот. Двоногий динозавр з броньованою шкірою і парою великих гармат, встановлених на лопатках. Я одразу впізнав його з декількох фільмів кінця минулого століття про японського монстра.

Мехаґодзілла.

— Кір’ю! — крикнув Сорренто.

Почувши командне слово, крихітний робот миттєво виріс у розмірі, поки не став заввишки майже як Замок Анорака. Вдвічі вищим за «гігантських» роботів, якими керували Ейч, Шото, Арт3міда та я. Броньована голова механічної ящірки майже торкалася верхньої частини сферичного щита.

Серед натовпу запала благоговійна тиша, а потім піднявся гул страху тисяч присутніх мисливців. Вони впізнали цього металевого гіганта. І знали, що він майже нездоланний.

Сорренто зайшов через двері в одній з масивних п’ят. Через кілька секунд очі звіра засвітилися яскраво-жовтим. Він відкинув голову, відкрив свою зубасту пащу і видав пронизливий металевий рев.

За сигналом десять аватарів «шісток», що стояли позаду Сорренто, витягли іграшкових роботів і активували їх. П’ять з них були величезними роботизованими левами, які формували Вольтрона. Інші п’ять — гігантськими роботами з «Роботеха» і «Євангеліона».

— От лайно, — прошепотіли Арт3міда і Ейч в унісон.

— Ну ж бо! — зухвало крикнув Сорренто.

Його заклик луною рознісся багатолюдним горизонтом.

Багато з мисливців на лінії фронту мимовільно відступили назад. Кілька інших розвернулися і втікали з усіх сил. Але Ейч, Шото, Арт3міда і я не відступали.

Я перевірив час на дисплеї. Менше хвилини. Я натиснув кнопку на панелі управління Леопардона і мій гігантський робот витяг свій блискучий меч.