Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-29-6
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
- Я радий, що ти схвалюєш, -усміхнувся Дамблдор. - Що тобі запропонувати випити?
- Я б не відмовився, - відповів Волдеморт. - Дорога була далека.
Дамблдор підвівся і підійшов до шафи, у якій тепер три мав сито спогадів, але тоді там було повно-повнісінько пляшок. Подав Волдемортові келих з вином, налив і собі, а тоді повернувся у своє крісло.
- Отже, Томе… чим я заслужив на таку приємність? Волдеморт, потягуючи вино, відповів не відразу.
- Мене вже не називають Том,-сказав нарешті він. - Тепер я відомий під ім'ям…
- Я знаю, під яким ім'ям ти відомий, - чемно всміхнувся Дамблдор. -Але для мене ти назавжди залишишся Томом Редлом. Нас часто дратує у старих учителях, що вони не забувають, з чого починали їхні вихованці.
Він підняв келих, мовби п'ючи за Волдеморта; той залишався незворушним.
Проте Гаррі відчув, що атмосфера в кімнаті трохи змінилася: Дамблдорова відмова вживати обране Волдемортом ім'я сприймалася як заборона Волдеморту диктувати умови зустрічі, і Гаррі бачив, що Волдеморт саме так це й зрозумів.
- Я здивований, що ти так довго тут тримаєшся, - сказав Волдеморт після короткої паузи. - Мені завжди було цікаво, чому такий чаклун, як ти, ніколи не мав бажання покинути цю школу.
- Бо для такого чаклуна, як я, - відповів Дамблдор, усміхаючись. - немає нічого важливішого, ніж передавати древні знання, формувати й відточувати юну свідомість. Якщо я не помиляюся, тебе теж колись вабила роль учителя.
- І зараз вабить, - відповів Волдеморт. - Я просто дивувався, чому ти… до тебе так часто звертаються за порадами з міністерства, тобі, здається, двічі пропонували посаду міністра…
- Якщо точніше, то тричі, - виправив Дамблдор. - Але міністерська кар'єра мене ніколи не приваблювала. І знову, мені здається, в цьому ми схожі.
Волдеморт без посмішки кивнув головою і відпив ще ковточок вина.
Дамблдор не порушував мовчанки, що запала між ними, але з доброзичливим виглядом чекав, коли заговорить Волдеморт.
- Я повернувся, - сказав той за якийсь час, - пізніше, мабуть, ніж цього очікував професор Діпіт… однак я по вернувся, щоб знову попросити те, чого не зміг отримати тоді через мій, за його словами, надто юний вік. Я при йшов попросити в тебе дозволу повернутися в цей замок, щоб стати вчителем. Ти, мабуть, знаєш, що я багато чого бачив і багато чого здійснив після того, як звідси пішов. Я можу показати й розказати твоїм учням таке, чого вони не навчаться від жодного іншого чаклуна.
Дамблдор довго дивився на Волдеморта поверх келиха, перш ніж знову заговорив.
- Так, я знаю, що ти багато чого бачив і багато чого здійснив після того, як звідси пішов, - спокійно погодився він. - Чутки про твої діяння, Томе, дійшли до твоєї старої школи. Мені б не хотілося вірити, що вони правдиві бо дай наполовину.
На Волдемортовім обличчі не ворухнувся жоден м'яз, коли він прорік:
- Велич викликає заздрість, заздрість породжує злобу, злоба плодить брехню. Ти мав би це знати, Дамблдоре.
- То ти називаєш «величчю» те, що робиш?-делікатно запитав Дамблдор.
- Безперечно, - відповів Волдеморт. і його очі спалахнули червоним полум'ям. -Я експериментував; я бував на межі й сягав чарами туди, де ніхто ще не наважувався бувати…
- Певними чарами. - спокійно виправив його Дамблдор. - Певними, Бо є такі чари, щодо яких ти залишаєш ся… вибач мені… цілковитим неуком.
Волдеморт уперше посміхнувся. Це був глузливий ви щир, зловісний оскал-гірший за найлютіший погляд.
- Давня суперечка, - м'яко сказав він. - Одначе, Дамблдоре. я ще не бачив підтверджень твого припущення, що любов могутніша за мої чари.
- Можливо, ти не там шукав? - припустив Дамблдор. -А де ж знайти краще місце для моїх пошуків, ніж тут,
у Гоґвортсі? - запитав Волдеморт. - Дозволиш мені по вернутися? Дозволиш мені поділитися своїми знаннями з учнями? Я пропоную тобі себе і свій талант. Я в твоєму розпорядженні…
Дамблдор підняв брови.
- А що буде з тими, хто зараз у твоєму розпорядженні? Що станеться з тими, хто називає себе… ходять такі чутки… смертежерами?
Волдеморт, як помітив Гаррі, не сподівався, що Дамблдор про це знає; Волдемортові очі знову спалахнули червоним, а щілинки-ніздрі сіпнулися.
- Мої друзі, - сказав він після секундної паузи. - робитимуть свою справу й без мене.
- Я радий, що ти вважаєш їх друзями, - сказав Дамблдор. - Бо в мене склалося враження, що вони твої слуги.
- Ти помиляєшся, - заперечив Волдеморт.
- Отже, якщо я вирішу відвідати сьогодні «Кабанячу голову», то не побачу там, як їхня компанія… Нот, Розьє, Мульцибер, Дологов… чекає твого повернення? Справді вірні друзі, якщо в такий сніг серед ночі забралися так далеко лише для того, щоб побажати тобі успіху у спробі здобути посаду вчителя.