Гаррі Поттер і напівкровний принц

Поза сумнівом. Волдемортові було неприємно довідатися, що Дамблдор детально знає, з ким він подорожує; однак він блискавично опанував себе. -Ти, як завжди, всезнаючий, Дамблдоре.

- Та ні, просто товаришую з тамтешнім шинкарем, - просто сказав Дамблдор.-А зараз, Томе…

Дамблдор поставив порожнього келиха й випростався в кріслі, склавши докупи в характерному жесті кінчики пальців.

- …поговорімо відверто. Чому ти прибув серед ночі, оточений посіпаками, проситися на роботу, якої, як ми з тобою знаємо, ти зовсім не прагнеш?

Волдеморт зобразив холодне здивування.

- Роботу, якої не прагну? Та навпаки, Дамблдоре, я на віть дуже її прагну.

- Так, ти прагнеш повернутися в Гоґвортс, але не хочеш бути вчителем - так само, як не хотів ним бути у вісімнадцять років. Чого тобі треба. Томе? Хоч раз попроси відверто.

Волдеморт посміхнувся.

- Якщо не хочеш давати мені роботу…

- Та вже ж не хочу, - підтвердив Дамблдор. - І не сумніваюся, що ти цього й очікував. Проте ти прийшов, ти попросив, а отже, ти маєш якусь мету.

Волдеморт звівся на ноги. Він уже зовсім не був схожий на Тома Редла; обличчя його пашіло люттю. -То це останнє твоє слово?

- Останнє, - теж підвівся Дамблдор.

- Тоді нам більше нема про що говорити.

- Нема, - погодився Дамблдор, і його обличчя оповив глибокий смуток. - Давно минув той час, коли я ще міг налякати тебе палаючою шафою й примусити розплатитися за твої злочини. А якби я цього хотів. Томе… як би я хотів…

Ще мить, і Гаррі закричав би, попереджаючи Дамблдора: він був упевнений, що Волдемортова рука смикнулася до кишені з чарівною паличкою; але ця мить минула, Волдеморт повернувся спиною, вийшов і двері за ним зачинилися.