Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
— Ні, сідайте-но ще, — сказав Пілат, рухом зупиняючи свого гостя, — є ще два питання. Перше — ваші величезні заслуги у важкій праці на посаді зверхника таємної служби при прокураторові Іудеї надають мені приємну можливість доповісти про це в Римі.
Тут обличчя гостя порожевіло, він устав і вклонився прокураторові, кажучи:
— Я лише сповняю свій обов’язок на імператорській службі!
— Але я хотів би прохати вас, — продовжував ігемон, — якщо вам запропонують підвищення з перенесенням звідси, — відмовитися від нього і залишитися тут. Мені ні за що не хотілося б розлучатися з вами. Хай вас винагородять у якийсь інший спосіб.
— Я щасливий служити під вашою рукою, ігемоне.
— Мені це дуже приємно. Отже, друге питання. Йдеться про…. як його… Іуду з Киріафа.
Цієї миті гість і послав прокураторові свій погляд і відразу, як годиться, загасив його.
— Кажуть, що він, — стишуючи голос, продовжував прокуратор, — гроші начебто дістав за те, що так радо гостив у себе того божевільця-філософа.
— Дістане, — тихенько підправив Пілата зверхник таємної служби.
— А чи багато?
— Цього ніхто не може знати, ігемоне.
— Навіть ви? — своїм здивуванням виказуючи похвалу, сказав ігемон.
— Гай-гай, навіть я, — спокійно відповів гість. — Але що він відбере ці гроші сьогодні увечері, це я знаю. Його сьогодні закликано до палацу Каїфи.
— О, старий скнара з Киріафа! — посміхаючись, докинув прокуратор. — Адже він старий?
— Прокуратор ніколи не помиляється, але цього разу схибив, — поштиво відповідав гість, — чоловік з Киріафа — молодик.
— Отакої! Характеристику його ви можете мені дати? Фанатик?
— О ні, прокураторе!
— Так. А ще що-небудь?
— Дуже вродливий.
— А ще? Має, може, яку пристрасть?
— Важко знати вже так достеменно усіх у цьому городі, прокураторе…
— О ні, ні, Афранію! Не применшуйте своїх заслуг!
— У нього є одна хіть, прокураторе. — Гість зробив крихітну паузу. — Хіть до грошей.
— А чим він живе?
Афрамій підвів очі догори, подумав і відповів:
— Він служить у міняльній крамниці одного зі своїх родичів.
— О, так, так, так, так. — Прокуратор змовк, озирнувся, чи нема кого на балконі, й потім сказав тихо: — Так ось у чім річ — я дістав сьогодні відомості, що його заріжуть цієї ночі.
Тепер гість не лише метнув у прокуратора свій погляд, а навіть трохи затримав його, а згодом відповів:
— Ви, прокураторе, перехвалили мене. По-моєму, я не заслуговую, щоб ви доповідали про мене. Я таких відомостей не маю.
— Ви гідні найвищої нагороди, — відповів прокуратор, — але відомості такі є.
— Насмілюся спитати, від кого ж ці відомості?
— Дозвольте мені поки що цього не казати, а надто, що вони принагідні, темні й недостовірні. Але я маю завбачувати все. Така моя посада, а найбільше я маю покладатися на своє прочуття, бо ніколи воно ще не заводило мене в оману. Відомості ж полягають у тому, що хтось із таємних друзів Га-Ноцрі, обурений страхітливим зрадництвом цього міняйла, змовляється зі своїми спільниками забити його сьогодні вночі, а гроші, одержані за зраду, підкинути первосвященикові з цидулою: «Повертаю кляті гроші».
Більше своїх раптових поглядів зверхник таємної служби на ігемона не кидав і продовжував його слухати, примружившись, а Пілат вів далі:
— Розміркуйте, чи приємно буде первосвященикові у святкову ніч дістати такий подарунок?
— Не лише неприємно, — посміхнувшись, відповів гість, — але, я гадаю, прокураторе, що це спричиниться до великого скандалу.
— Я й сам тієї ж думки. Ось чому я прошу вас узятися до цієї справи, тобто вжити всіх заходів щодо охорони Іуди з Киріафа.
— Наказ ігемона буде виконано, — заговорив Афраній, — але я мушу заспокоїти ігемона: замір злочинців дуже-дуже важко доконати. Адже подумати лишень, — гість, кажучи, обернувся і вів далі: — вистежити людину, зарізати, та ще дізнатися, скільки одержав, та примудритися повернути гроші Каїфі, та все це в одну ніч? Сьогодні?
— І все ж таки його заріжуть сьогодні, — вперто повторив Пілат, — у мене передчуття, кажу я вам! Не було випадку, щоб воно мене підвело, — тут судома перейшла обличчям прокуратора, і він коротко потер руки,
— Слухаю, — покірно озвався гість, устав, випростався і раптом запитав суворо: — Так заріжуть, ігемоне?
— Так, — відповів Пілат, — і вся надія лише на вашу подиву гідну справність.
Гість поправив важкий пояс під плащем і сказав:
— Маю за честь, зичу здоров’я та радощів!
— О, так, — неголосно скрикнув Пілат, — я зовсім і забув! Я ж вам заборгував!..