Майстер і Маргарита

— Слід гадати, що Вар став тепер безпечний, як ягня, — заговорив гість, і зморщечки пішли по круглому обличчі. — Йому не випада бунтувати тепер.

— Занадто відомий? — попитав Пілат, усміхнувшись.

— Прокуратор, як завше, досконало розуміє справу!

— Але ж, у кожному разі, — занепокоєно докинув прокуратор, і тонкий, довгий палець з чорним каменем персня піднісся вгору, — треба буде…

— О, прокуратор може бути певен, що поки я в Іудеї, Вар не зробить і кроку без того, щоб за ним не йшли по п’ятах.

— Тепер я спокійний, як, утім, і завжди спокійний, коли ви тут.

— Прокуратор надто ласкавий!

— А тепер прошу дати звідомлення про страту, — сказав прокуратор.

— Що саме цікавить прокуратора?

— Чи не було з боку натовпу спроб виказувати непокору? Це, безперечно, головне.

— Жодних, — відповів гість.

— Дуже добре. Ви самі пересвідчилися, що смерть настала?

— Прокуратор може бути певен у цьому.

— А скажіть… трунок їм давали перед тим, як повісити на стовпи?

— Так. Але він, — тут гість стулив очі, — відмовився його випити.

— Хто саме? — спитав Пілат.

— Даруйте, ігемоне! — скинувся гість. — Я не назвав? Га-Ноцрі.

— Божевільний! — сказав Пілат, чомусь гримасуючи. Під лівим оком у нього засмикалася жилка. — Вмирати від опіків сонця! Навіщо відмовлятися від того, що пропонують по закону! Якими словами він відмовлявся?

— Він сказав, — знову стуляючи очі, відповів гість, — що дякує і не винуватить за те, що в нього відібрали життя.

— Кого? — глухо запитав Пілат.

— Цього він не сказав, ігемоне.

— Не робив він спроб щось проповідувати у присутності солдатів?

— Ні, ігемоне, він не був багатомовний цього разу. Єдине, що він сказав, це, що серед людських вад однією з найголовніших він вважає боягузтво.

— До чого це було мовлено? — почув гість притьмом надтріснутий голос.

— Цього не можна було збагнути. Він взагалі поводився дивацьки, як, втім, і завше.

— В чому дивацтво?

— Він усе намагався зазирнути в очі то одному, то іншому з оточуючих і все усміхався якоюсь розгубленою усмішкою.

— Більше нічого? — спитав хрипкий голос.

— Більше нічого.

Прокуратор стукнув чашею, наливаючи собі вина. Вихиливши її до самого дна, він заговорив:

— Справа полягає ось у чому: хоча ми і не можемо — зараз принаймні — виявити жодних його прибічників чи послідовників, усе ж поручитися, що їх взагалі немає, не можна.

Гість уважно слухав, похиливши голову.

— Отож, щоб запобігти будь-яким несподіванкам, — продовжував прокуратор, — я прошу вас негайно і без найменшого галасу прибрати з поверхні землі тіла всіх трьох страчених і поховати їх таємно й нишком, так, щоб про них не стало більше ні слуху ні духу.

— Буде виконано, ігемоне, — сказав гість і, вставши, докинув: — З огляду на складність та відповідальність справи, дозвольте мені негайно їхати.