Майстер і Маргарита

Сьогоднішнього дня вже вдруге нахлинав на нього туск. Тручи скроню, в якій від пекельного вранішнього болю лишився тільки тупий, дещо тягучий спомин, прокуратор усе силкувався збагнути, в чому криються його душевні муки. І швидко він збагнув це, але прагнув оманути себе. Йому зрозуміло було, що сьогодні вдень він щось безповоротно втратив, і тепер хоче втрачене надолужити за допомогою всіляких дрібних та мізерних, а головне, запізнілих вчинків. Омана ж полягала в тому, що прокуратор запевняв себе, що вчинки ці, теперішні, вечірні, важать не менше, ніж ранішній вирок. Але це дуже погано йому вдавалося.

На одному з поворотів він різко зупинився і свиснув. У відповідь на цей посвист із сутінків загримів грубий гавкіт, і від саду на балкон вискочив величезний гостровухий пес сірої масті, в нашийнику з золоченими бляшками.

— Банга, Банга, — слабко гукнув прокуратор.

Пес зіп’явся на задні лапи, а передні закинув на плечі своєму хазяїну, так що ледве не повалив його долі, й лизнув йому шоку. Прокуратор сів у крісло. Банга, висолопивши язика і часто дихаючи, розлігся біля ніг господаря, а радість в очах пса означала, що скінчилася гроза, єдине, чого боявся безстрашний собака, і також, що він знову тут, поруч з тим чоловіком, котрого любив, поважав і мав за наймогутнішого на світі, за владаря всіх людей, через якого і самого себе пес вважав істотою привілейованою, вищою та особливою. Але, влігшись коло ніг і навіть не дивлячись на свого хазяїна, а позираючи у вечоровий сад, пес відразу збагнув, що хазяїна його спостигла біда. Тому він змінив позу, підвівся, зайшов збоку і передні лапи та голову поклав на коліна прокураторові, вимазавши поли плаща мокрим піском. Ймовірно, дії Банги мали означати, що він втішає свого господаря і нещастя ладен зустріти вкупі з ним. Він намагався виобразити це і в очах, які скошував на хазяїна, і в сторожких, нашорошених вухах. Так обоє вони, і пес і людина, що любили одне одного, зустріли святкову ніч на балконі.

У цей час прокураторовому гостеві вистачало клопотів. Покинувши горішню частину саду перед балконом, він сходами зійшов на нижчу терасу, звернув праворуч і вийшов до касарень, що містилися на території палацу. В цих касарнях і замешкали ті дві кентурії, які прийшли разом з прокуратором на свята в Єршалаїм, а ще таємна сторожа прокуратора, зверхником над якою був цей самий гість. Він пробув у касарнях небагато часу, не більше десяти хвилин, але, як ці десять хвилин проминули, з двору касарень виїхали три вози, наладовані заступами та бочкою з водою. Вози супроводили п’ятнадцятеро людей у сірих плащах, комонних. У їх супроводі вози виїхали з території палацу через затильну браму, взяли на захід, вийшли з воріт у городському мурі й пішли путівцем спочатку на Віфлеєм-ський шлях, а потім ним на північ, дісталися роздоріжжя коло Хевронської брами і тоді рушили Яффською дорогою, що нею вдень проходила процесія із засудженими до страти. В цей час уже стемніло і на крайнебі проступив місяць.