Піонери або Біля витоків Саскуеханни
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Піонери або Біля витоків Саскуеханни». Краткое содержание книги:
— Тихше! — застерегла Елізабет. — Я чую шерех: вони втікають! Ах, їх одразу ж помітять!
Дівчата вже повернули за ріг і побачили, як Едвардс і Натті витягали крізь отвір майже непритомного Бенджаміна. Волів, які перестали жувати сіно, відвели від стіни й поставили на вулиці, щоб зручніше було діяти.
— Треба підібрати сіно з землі і скласти на віз, — сказав Едвардс. — Хутчіше, не можна, щоб його побачили!
Ледве Натті встиг це зробити, як крізь отвір у стіні заблищало світло й почувся голос тюремника, що гукав в'язнів.
— Що ж робити? — сказав Едвардс. — Через цього п'яничку нас викриють! Не можна гаяти ані хвилини!
— Хто це п'яничка, ти, зелений новобранцю? — промимрив Стюард.
— Втекли! Втекли! — почулися голоси із в'язниці.
— Треба його покинути, — мовив Едвардс.
— Так не годиться, хлопче, — відказав Натті. — Він має добре серце — половину моєї ганьби перебрав сьогодні на себе.
Тут із дверей «Хороброго драгуна» вийшло кілька чоловік, почулись гучні голоси, і найгучніший серед них був голос Біллі Кербі.
— Місяць ще не зійшов, — сказав лісоруб, — але ніч зоряна. Ну, хто додому? Стривайте, що там за гвалт у тюрмі? Треба піти подивитися, що скоїлось.
— Ми пропали, якщо не кинемо його, — прошепотів Едвардс.
Тієї ж хвилини Елізабет підійшла до нього й швидко прошепотіла:
— Покладіть його на віз і пустіть волів. Ніхто туди й не загляне.
— Он який бистрий жіночий розум, — мовив юнак.
Ідею цю негайно здійснили. Управителя поклали на сіно, сказали сидіти спокійно, дали в руки батіг і погнали волів уперед. Як тільки з цим було покінчено, Едвардс і мисливець, скрадаючись попід будинками, шаснули у провулок, що вів на околицю селища. Вони жваво бігли вулицею, де вже лунали крики переслідувачів. Дівчата прискорили ходу, не бажаючи зустрічатися з констеблями й цікавими, які галасливою юрбою наближалися до тюрми: хто лаявся, а хто й сміявся, потішений сміливою втечею в'язнів. Найголосніше кричав Кербі, нахваляючись, що зловить утікачів і принесе Натті в одній кишені, а Бенджаміна — в другій.
— Треба їх оточити! — кричав він. — Розходьтеся в різні боки, хлопці, щоб перетяти їм шлях до гір! За чверть години вони будуть у горах, і тоді стережіться довгої рушниці!
На цей заклик відгукнулися десятки людей, оскільки не лише констеблі, а й відвідувачі обох пивниць кинулися навздогін: хто всерйоз, а хто, щоб трохи розважитися.
Повернувши до своїх воріт, Елізабет побачила, що Біллі Кербі зупинився біля воза, й подумала, що Бенджаміна спіймали. Коли дівчата квапливо йшли алеєю, вони раптом помітили дві людські постаті, що обережно, але швидко скрадалися в тіні дерев, і за якусь мить перед ними стояли Едвардс і мисливець.
— Міс Темпл, може, я більш ніколи не побачу вас, — схвильовано почав юнак. — Дозвольте подякувати вам за вашу добрість. Ви не знаєте, не можете знати, чому я так дивно поводився, але…
— Тікайте, рятуйтеся! — вигукнула Елізабет. — Селище уже все на ногах. Не можна, щоб вас побачили тут в таку хвилину, та ще й зі мною.
— Ні, я мушу поговорити з вами, нехай мене навіть і схоплять.
— Шлях до моста вже відрізано. Раніше, ніж ви встигнете сховатися в лісі, ваші переслідувачі будуть там. Хіба…
— Хіба що? — вигукнув юнак. — Ваша порада вже раз урятувала мене; кажіть, я підкорюся вам беззастережно.
— Вулиця тепер порожня, — помовчавши, сказала Елізабет. — Перебіжіть на той бік і на березі озера побачите човен мого батька. В ньому ви дістанетеся до будь-якого місця в горах.
— Але судді Темплові може не сподобатися така сваволя.
— Дочка його відповість за це.
Юнак щось прошепотів так тихо, що почула тільки Елізабет, і хотів уже піти й зробити, як вона сказала, коли підійшов Натті й мовив:
— Ви не забудете про порох, діти? Треба йти по боброві шкури, а я й» мої собачки старі, припас нам потрібен найкращий.
— Ходімо, Натті, — нетерпеливився Едвардс.
— Йду вже, йду, хлопче. Хай бог благословить вас за вашу добрість до старої людини.
Дівчата постояли, дивлячись услід старому і юнаку, тоді пішли в дім.
А Біллі Кербі тим часом, зупинивши волів, упізнав свій власний віз: Едвардс узяв його, без відома господаря, біля моста, де воли терпляче ждали на свого хазяїна, поки той розважався.
— Гей, золотенькі! — здивовано вигукнув лісоруб. — Як ви сюди потрапили? Я ж залишив вас біля моста!
— Тримайтеся курсу, — пробурмотів Бенджамін і навмання вдарив батогом, який опустився просто на плече Біллі.