Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет
- Автор: Кузьо Тарас
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ДУХ I ЛIТЕРА
- ISBN: 978-966-378-622-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: История
Электронная книга - «Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет». Краткое содержание книги:
Сучасна російська зовнішня політика продовжує «доктрину Брєжнєва», що передбачає втручання у справи сусідніх держав у разі, якщо інтереси РФ нібито загрожені. Радянське «вибіркове ставлення до міжнародного права» було таким самим, що й у сучасній Росії — країні, де відсутнє верховенство права, яка грає правилами, а не за правилами і вдома, і за кордоном. Російська політична культура припускає можливість і навіть необхідність нехтування законністю в інтересах специфічно витлумаченої «справедливості», як це видно з неодноразових посилань Путіна на останню в контексті включення Криму до складу РФ.
Окрім цього, колишні радянські республіки в дусі традиційного російського шовінізму розглядалися у Росії як несуверенні держави, що нібито виправдовувало російське «прагнення до сюзеренітету»[900]. З погляду Росії, в України відсутня економічна, військова та культурна самовпевненість як атрибут суверенітету, а отже, Києвом завжди управлятиме іноземна влада; питання лише в тому, хто нею буде — Захід чи Москва. Російські чиновники пояснювали міністрові закордонних справ Польщі Радославу Сікорському, що Україна є «недосуверенною»[901].
Українці висловили рішучу незгоду з «доктриною Мєдвєдєва-Путіна». Так, наприклад, у 2016 році лише 2% опитаних на переважно російськомовній Дніпропетровщині підтримували можливість використання російської армії для «захисту російськомовних громадян» в Україні, натомість 84% повністю чи частково відкидали таку можливість[902]; 80% респондентів виступали проти анексії Криму Росією (10% згодні з нею), зокрема 71% вважали, що анексія була незаконним вторгненням і окупацією (4% з цим не погодилися), а 56% підтримали використання будь-яких засобів для повернення Криму (20% виступили проти цього)[903]. Це опитування показало, до якої міри російські дії не мали нічого спільного з інтересами російськомовних українців.
Російськомовні громадяни України не відчували, що їхній мові щось загрожує ані до, ані після 2014 року. На запитання, чи громадянам, чиєю рідною мовою є російська, щось загрожує, 82% опитаних на Дніпропетровщині відповіли «ні» (12% — «так»)[904]. Редактор тижневика «Новое время» Віталій Сич заперечував, що російськомовні, до яких належить і він сам, зазнають репресій: навпаки, вони можуть вільно розмовляти російською на публіці, на телебаченні та в органах влади, а мас-медії задовольняють їхні потреби[905]. Як уже зазначалося, з-поміж українських політичних журналів, подібних до «Time» і «Newsweek», три виходять російською мовою («Новое время», «Фокус», «Корреспондент») і два україномовні («Країна» та «Український тиждень»). Мешканці великих міст з кращою освітою купують ці журнали та є толерантними до мовних питань.
У 2010 році Росія створила Митний союз, який мав у майбутньому перетворитися на Євразійський економічний союз. Янукович після саміту Україна-ЄС у Вільнюсі говорив українським олігархам, що відмова від Угоди про асоціацію представляє поворот на 180 градусів у зовнішній політиці України[906]. Східне прикордоння ЄС справді є зоною суперництва Росії з її західними сусідами, де тільки одна сторона володіє потужною силою. Прагнучи вивести Україну з російської «зони привілейованих інтересів», ЄС — з точки зору Москви — не тільки «посягнув» на територію поза своїми межами, а й вдався до віковічної стратегії розколу «російського народу», іншими словами, у цій картині світу ЄС і його американський «ляльковод» підтримали «український сепаратизм» на терені природного дому росіян у межах «російського світу».
Непримиренне ставлення Росії до «Східного партнерства» стало шоком для Європейського Союзу. Брюссель «проґавив» найбільшу після Другої світової війни кризу в Європі, хоча «ЄС не слід дивуватися. Докази були перед очима у всіх»[907]. Грузія та Молдова, два учасники «Східного партнерства», які прагнуть інтегруватися до Європи, також є сусідами РФ, проте грузин і молдован у Москві не вважають частиною «єдиного (російського) народу», і тому російське ставлення до них ніколи не було таким ревним, як до України.
ПУТІН І ЯНУКОВИЧ
Партія регіонів і КПУ, найбільш проросійські та радянофільські політичні партії в Україні поза межами Криму, маючи свою базу на Донбасі, надали історичну, регіональну та ідеологічну опору для мобілізації виборців і захоплення й подальшого розграбування власної держави. Спершу Янукович на виборах 2004 року, а відтак Партія регіонів на наступних виборах розігрували мовну карту та поглибили розкол між регіонами у такому масштабі, на який не зважилися б раніше їхні центристські союзники за часів президентства Кучми. Ще під час виборів 2004 року Янукович і Партія регіонів закликали провести референдум щодо зміни статусу російської мови, яка мала б стати другою державною. Їхні наполягання до того ж супроводжувалися провокаційною риторикою та вимогами припинити буцімто наявну в Україні дискримінацію російської мови. Ця риторика пролунала ще до того, як до неї долучилася пропагандистська машина Путіна.
900
Charles T. Baroch. The Soviet Doctrine of Sovereignty: The So-Called Brezhnev Doctrine (American Bar Association, 1970), Tor Bukkvoll. ‘Why Putin Went to War: Ideology, Interests and Decision-Making in the Russian Use of Force in the Crimea and the Donbas’, Contemporary Politics, vol. 22, no. 3 (July 2016): 273, Merry. ‘Origins of Russia’s War in Ukraine’, 30; Elizabeth A. Wood. A Small Victorious War? The Symbolic Politics of Vladimir Putin’, in Wood, Pomerantz, Merry and Trudolyubov, Roots of Russia’s War in Ukraine: 98.
901
Luke Harding. A Very Expensive Poison: The Definitive Story of the Murder of Litvinenko and Russia’s War with the West (London: Guardian Books, 2016): 317.
902
‘Динаміка суспільно-політичних поглядів в Україні’, Рейтинг, 28 травня — 14 червня 2016: 53.
903
‘Динаміка суспільно-політичних поглядів в Україні’, Рейтинг, 28 травня — 14 червня 2016: 54, 56.
904
‘Динаміка суспільно-політичних поглядів в Україні’, Рейтинг, 28 травня — 14 червня 2016: 52.
905
Інтерв’ю автора з Віталієм Сичем (Київ, 29 липня 2016).
906
Bukkvoll. ‘Why Putin Went to War’: 278.
907
Giles. The Russian Challenge: 2.