Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Російськомовні громадяни України не відчували, що їхній мові щось загрожує ані до, ані після 2014 року. На запитання, чи громадянам, чиєю рідною мовою є російська, щось загрожує, 82% опитаних на Дніпропетровщині відповіли «ні» (12% — «так»)[904]. Редактор тижневика «Новое время» Віталій Сич заперечував, що російськомовні, до яких належить і він сам, зазнають репресій: навпаки, вони можуть вільно розмовляти російською на публіці, на телебаченні та в органах влади, а мас-медії задовольняють їхні потреби[905]. Як уже зазначалося, з-поміж українських політичних журналів, подібних до «Time» і «Newsweek», три виходять російською мовою («Новое время», «Фокус», «Корреспондент») і два україномовні («Країна» та «Український тиждень»). Мешканці великих міст з кращою освітою купують ці журнали та є толерантними до мовних питань.

У 2010 році Росія створила Митний союз, який мав у майбутньому перетворитися на Євразійський економічний союз. Янукович після саміту Україна-ЄС у Вільнюсі говорив українським олігархам, що відмова від Угоди про асоціацію представляє поворот на 180 градусів у зовнішній політиці України[906]. Східне прикордоння ЄС справді є зоною суперництва Росії з її західними сусідами, де тільки одна сторона володіє потужною силою. Прагнучи вивести Україну з російської «зони привілейованих інтересів», ЄС — з точки зору Москви — не тільки «посягнув» на територію поза своїми межами, а й вдався до віковічної стратегії розколу «російського народу», іншими словами, у цій картині світу ЄС і його американський «ляльковод» підтримали «український сепаратизм» на терені природного дому росіян у межах «російського світу».

Непримиренне ставлення Росії до «Східного партнерства» стало шоком для Європейського Союзу. Брюссель «проґавив» найбільшу після Другої світової війни кризу в Європі, хоча «ЄС не слід дивуватися. Докази були перед очима у всіх»[907]. Грузія та Молдова, два учасники «Східного партнерства», які прагнуть інтегруватися до Європи, також є сусідами РФ, проте грузин і молдован у Москві не вважають частиною «єдиного (російського) народу», і тому російське ставлення до них ніколи не було таким ревним, як до України.