Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

Передусім Путін скористався риторикою «східнослов’янського братерства», щоб лобіювати відмову України від європейської інтеграції. За його ідею, після переобрання Януковича президентом у 2015 році (за потужної підтримки з боку РФ), Україна мала приєднатися до Євразійського союзу (колишнього Митного союзу) та погодитися на керований Росією консорціум з управління своєю газотранспортною системою. Янукович чотири рази зустрічався з Путіним напередодні та під час Євромайдану. Перша зустріч відбулася 27 жовтня 2013 року в Сочі. 9 листопада 2013 року вони зустрілися на російській військовій базі, де Путін нібито погрожував Януковичу тим, що у разі підписання Угоди про асоціацію Росія анексує Крим і «Новоросію». 17 грудня 2013 року Путін і Янукович підписали План дій, за яким Росія мала придбати українські єврооблігації на суму $15 млрд., а ціну на газ планувалося знизити до $268 за 1000 кубометрів (таку ціну платив посередник, холдинг Фірташа Ostchem, упродовж усього президентства Януковича). Три мільярди розчинилися в повітрі «як плата за послуги, надані Путіну», ще до того, як Янукович утік із президентського кабінету[912]. «Облігації були, по суті, хабарем Віктору Януковичу», — констатував британський журнал “The Economist”[913].

Протягом попередніх років президентства Януковича Росія відмовлялася знизити найвищу ціну на газ в Європі, яку платила Україна, попри численні поступки з боку останньої. Путін і Янукович вкотре зустрілися на Валдаї за тиждень до парламентського голосування 16 січня, яке юридично перетворило Україну на авторитарну державу і призвело до першого спалаху насильства на Євромайдані.

По-друге, Путін почав «закручувати гайки» у взаєминах з Україною, вдаючись до арсеналу жорстких політичних заходів, починаючи від торговельних ембарго, особистого компромату, шантажу, фінансових стимулів і аж до погроз анексувати Крим. Президент Білорусі Алєксандр Лукашенко ще у травні 2013 року бачив плани анексії Росією південно-східної України[914], регіону, який Путін наступного року назвав «Новоросією». «Також були повідомлення про те, що кремлівські оперативники відверто обговорюють проект анексії території, починаючи з літа 2013 року», — свідчив екс-глава польської дипломатії Радослав Сікорський[915]. Він додав, що «в МЗС Польщі пролунали тривожні дзвінки, оскільки “ми дізналися, що Росія прораховує, які регіони буде вигідно захопити”»[916]. Ці плани нагадували ті, що потрапили у розпорядження «Новой газеты» і які фокусувалися на російській анексії Запоріжжя, Дніпра та Одеси, але виключали Донбас як збитковий[917]. У вересні 2013 року Сєрґєй Ґлазьєв попереджав, що підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС матиме фатальні наслідки; зокрема, він погрожував, що Росія більше не гарантуватиме існування української держави та може втрутитися, «якщо проросійські регіони країни звернуться безпосередньо до Москви»[918]. Таке звернення планували прийняти Янукович і тодішній губернатор Харківщини Михайло Добкін на з’їзді так званого «Українського фронту» в Харкові у лютому 2014 році. Цей з’їзд так і не відбувся, проте вже незабаром з’явилося інше «прохання про допомогу» — цього разу особисто від Януковича, який на той час уже втік до Росії.