Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

— Закладів немає. Тобто був один, «У мадам Жожо» звався, але зачинила його поліція, бо там заразився гонореєю племінник губернатора, який очолював оргкомітет з проведення автомобільного пробігу. То закладу тепер немає, але є добрі самаритянки, повсякчас готові допомогти знесиленому подорожньому, — кажу я, наче граф, що вміє пишноти нагнати.

— О, що за самаритянки? — цікавиться представник Імператорського географічного товариства, і з його точних запитань я розумію, що маю справу зі знавцем добрих самаритянок по всій імперії та за її межами. Розпитує про всі можливі деталі, а наприкінці цікавиться, що б я порадив.

— З вашої обізнаності бачу, що ви теж не проти стрибнути у пшеницю!

— У нас тут більше в гречку стрибають. Можу порадити модисток із прибуткового будинку Степченко, це неподалік від вокзалу, там ще квіти на вікнах, і патефон увечері грає, то знайдете.

— Дякую, Іване Карповичу, що ж, за жінок! — він ще раз наливає, такі щедрі чарки.

— Може, досить, а то лікарі в каталажку відправлять, відсипатися.

— Та ну що ви! Скільки там ми випили!

Поки до Ромен доїхали, то спорожнили багацько чарок із різних пляшок. Я спробував було половинити, але гість одразу помітив і образився, то довелося пити. Коли піднімалися сходами готелю «Імперіал», я відчув, що вже тепленький, але ситуацію поки контролював. Мене провели до найбільшого номера на другому поверсі, де мене зустрів чоловік у білому халаті, мабуть, лікар. Завів усередину, і почали мене оглядати так, як ніколи не оглядали. І кров брали, й тиск міряли, і серце слухали, і легені. Все різні лікарі, їх тут було біля десятка Потім узагалі попросили роздягтися і ще дивилися, чомусь особливо ретельно оглядали ті місця, які не для показу призначені. Та коньяк свою справу зробив, заспокоїв, то я не хвилювався. Дивляться — і нехай.

Десь години дві мене валандали. Я намагався розмову почати про те, як би мені якусь хворобу знайти, але лікарі казали, що я здоровий як бик Тут би воно якось натякнути про «позолочу ручку», але це я не дуже вмів і ще більше не любив. То більше й не потикався, дочекався, поки дозволили мені одягнутися і виставили в коридор. А там уже чекав на мене Тимофій, який не став слухати жодних заперечень, а ледь не силоміць потягнув мене в окремий кабінет готельного ресторану, де накритий був розкішний стіл, якого б вистачило й на десяток, а ми ж були удвох. Випили холодної горілки й закусили малосольними огірками. Ото я поважав у людях — коли не за всякими там устрицями та шампанем бігли, а вміли поціновувати плоди свого краю. Потім млинці з ікрою, ну а далі вже весь стіл наш, із двома поросятами включно.

Десь чарки після п’ятої Тимофій викликав музик, які вжарили на скрипках та гармонії, а ще за кілька чарок опинилися біля нас чарівні модистки зі вказаної мною адреси. Я спробував пояснити, що хоч і не одружений, але у блуд вдарятися не хочу, та на той час вже мене погано язик слухав, що помугикав трохи і махнув рукою, згадавши слова Єлизавети Павлівни про «приємні зустрічі».

То свято тривало ледь не до ранку, а потім я видудлив жбан холодної води і попросив ще березового квасу в номер, який, як виявляється, Тимофій замовив заздалегідь. Прекрасні модистки відвели мене до ліжка і впокоїли, то спав, наче дитя мале, прокинувся аж пізно по обіді. Випив кваску, посидів, прислухався до себе і зрозумів, що похмілля майже немає. Це було дивно з огляду на те, скільки ми з Тимофієм учора чаркувалися. Але згадав, як їх благородь штабс-капітан Мельников повчали, що коли перебрав, то обов’язково треба до хористок, інакше похмілля буде важке. Щоправда, їх благородь частенько в такому стані до хористок приїздив, що й стояти на ногах не міг. То його вантажили на ліжко, а зранку виставляли рахунок по повній. Мельников дивувався, що стільки шампаню випив і одразу трьох дівок замовив, кректав, бо голова боліла, казав, що без візиту взагалі б пекло було.

Ото я тільки кваску попив, коли постукали у двері. Тимофій прийшов, і не просто так, а з тацею.

— Ні! Ні! Не хочу більше пити! — аж злякався я, бо тіло моє потребувало відпочинку після свята, запої я не любив і не приймав.

— А кефірчику? З булочками! Чай, свіже масло, мед! — заторохкотів Тимофій, і я побачив, що справді нічого спиртного на таці не було.

То ми добре поснідали — скоріше, повечеряли. Я почав збиратися їхати додому, але якось розпозіхався, приліг трохи відпочити і знову заснув. Прокинувся від того, що хтось ніжно поплескав мене по щоці. Я відкрив очі й побачив перед собою якусь даму в нарядному вбранні, мабуть, столичну чи з Києва.

— Доброго дня, — вона мені ласкаво посміхнулася.

— Доброго, — я не розумів, що це за дама і де я. Ага, готельний номер, ранок — онде сонце тільки сходить. Ранок? Чому я досі не вдома і... І тут я зрозумів, що розкинувся перед цією дамою голяка. У чому мати народила, так би мовити. Жарко, мабуть, мені стало вночі, то ковдру скинув. Але чого голий, лягав же відпочити одягнений? Голий! Я спробував підхопитися, затуляв руками сором. А дама анітрохи не зніяковіла, з цікавістю мене розглядала і лагідно всміхалася.