Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Исторические детективы » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу
Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

Электронная книга - «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу». Краткое содержание книги:

Після виходу у відставку колишній філер Київського охоронного відділення Іван Карпович Підіпригора купує на зібрані гроші невеликий хутір Курбани Роменського повіту Полтавської губернії, де збирається вести спокійне життя провінційного землевласника. Та спокій йому дуже швидко набридає, тож Іван Карпович охоче починає займатися цікавими справами і поступово стає справжнім приватним детективом, а потім і зіркою пригодницької літератури всієї Російської імперії.
1 ... 134 135 136 137 138 139 140 141 142 ... 187
Перейти на страницу:

— Імператорське географічне товариство готує експедицію до Азії. Вам випала честь брати в ній участь, але спочатку мусите пройти медичне обстеження!

— До Азії? — я аж руками замахав. — Ні, ні, яка Азія? Це бозна-куди пертися! Наївся я вже Азії! І в мене вдома багато справ! Не можу, вже вибачте.

— Іване Карповичу, експедиція готується за підтримки самого государя!

А хоч би й так, куди там я поїду від Моніки? Ні, то кручу головою. Але гість і не думає відступати.

— Іване Карповичу, на експедицію покладаються великі надії в сенсі підняття патріотичних настроїв! Ви ж розумієте, що війна наближається, а тут звістки про успіхи імператорської експедиції. Не просто експедиції, а складеної з найкращих людей імперії!

— Ні! І не вмовляйте!

— Іване Карповичу...

— Ні! Нікуди я не поїду!

— Іване Карповичу, що ви таке кажете? Ви ж самі собі шкодите! Зараз же ви герой імперії, улюбленець народу, взірець для молоді, гордість країни! А як відмовитеся, то вмить станете ледь не зрадником! Навряд чи журнали продовжать друкувати ваші оповідки, і ставлення публіки зміниться на, в кращому разі, байдуже! Для чого вам це?

— Ні для чого, але поїхати нікуди не можу, бо маю виховувати доньку.

— Ну який ж ви впертий, Іване Карповичу! — зітхає гість і підходить до мене впритул. Шепоче:

— З’їздіть хоча б на медичний огляд. Там домовитеся, впишемо вам якусь хворобу, за якою взяти участь в експедиції ви не зможете. Напишемо, що всіма силами Іван Карпович хотів поїхати до Азії, згадати молоді роки служби в Туркестані, але не зміг через знайдену хворобу — наслідок багатьох років на службі Отечеству.

Дивиться на мене, а я кривлюся, бо брехати не люблю. Та тільки так виходить, що тут або брехати, або ганьбитися.

— Ну, добре, лікарів відвідаю. Є в мене знайомі у Ромнах.

— Ні-ні, ніяких знайомих! Лише лікарі нашого товариства, найкращі фахівці, вони вже чекають на вас Поїхали!

— Та зачекайте, дайте хоч перевдягнуся, а то я ж у домашньому.

— За це не хвилюйтеся, у Ромнах на вас уже чекає новий одяг. Поїхали!

Ото тільки Уляні Гаврилівні сказав я, щоб залишалася хазяйнувати, сів у авто та поїхав. Авто, скажу я вам, розкішне було. Я таких і не бачив. Від шофера були ми на задньому сидінні відгороджені стінкою, тут у нас був невеличкий стіл і буфет, у якому чого тільки немає з випивки.

— Чого бажаєте, Іване Карповичу?

— Та, може, не треба перед оглядом?

— Ну що ви? Треба! Ми ж трохи! До того ж, я ваш давній уболівальник, завжди мріяв випити зі своїм кумиром Давайте почнемо з коньяку. Хороший, французький. Ось сир для закуски й оливки.

Ті оливки — наче сливи-дички, маленькі й на смак не дуже. Але сказала мені Уляна Гаврилівна, що ті оливки в Італії їдять, як у нас картоплю, то вони мені одразу і сподобалися. Бо це ж їх Ізабелла їла. Закусив я, а гість питає про те, чи є у Ромнах заклади, де б самотньому чоловікові час можна з користю провести.

— Закладів немає. Тобто був один, «У мадам Жожо» звався, але зачинила його поліція, бо там заразився гонореєю племінник губернатора, який очолював оргкомітет з проведення автомобільного пробігу. То закладу тепер немає, але є добрі самаритянки, повсякчас готові допомогти знесиленому подорожньому, — кажу я, наче граф, що вміє пишноти нагнати.

— О, що за самаритянки? — цікавиться представник Імператорського географічного товариства, і з його точних запитань я розумію, що маю справу зі знавцем добрих самаритянок по всій імперії та за її межами. Розпитує про всі можливі деталі, а наприкінці цікавиться, що б я порадив.

— З вашої обізнаності бачу, що ви теж не проти стрибнути у пшеницю!

— У нас тут більше в гречку стрибають. Можу порадити модисток із прибуткового будинку Степченко, це неподалік від вокзалу, там ще квіти на вікнах, і патефон увечері грає, то знайдете.

— Дякую, Іване Карповичу, що ж, за жінок! — він ще раз наливає, такі щедрі чарки.

— Може, досить, а то лікарі в каталажку відправлять, відсипатися.

— Та ну що ви! Скільки там ми випили!

Поки до Ромен доїхали, то спорожнили багацько чарок із різних пляшок. Я спробував було половинити, але гість одразу помітив і образився, то довелося пити. Коли піднімалися сходами готелю «Імперіал», я відчув, що вже тепленький, але ситуацію поки контролював. Мене провели до найбільшого номера на другому поверсі, де мене зустрів чоловік у білому халаті, мабуть, лікар. Завів усередину, і почали мене оглядати так, як ніколи не оглядали. І кров брали, й тиск міряли, і серце слухали, і легені. Все різні лікарі, їх тут було біля десятка Потім узагалі попросили роздягтися і ще дивилися, чомусь особливо ретельно оглядали ті місця, які не для показу призначені. Та коньяк свою справу зробив, заспокоїв, то я не хвилювався. Дивляться — і нехай.

Десь години дві мене валандали. Я намагався розмову почати про те, як би мені якусь хворобу знайти, але лікарі казали, що я здоровий як бик Тут би воно якось натякнути про «позолочу ручку», але це я не дуже вмів і ще більше не любив. То більше й не потикався, дочекався, поки дозволили мені одягнутися і виставили в коридор. А там уже чекав на мене Тимофій, який не став слухати жодних заперечень, а ледь не силоміць потягнув мене в окремий кабінет готельного ресторану, де накритий був розкішний стіл, якого б вистачило й на десяток, а ми ж були удвох. Випили холодної горілки й закусили малосольними огірками. Ото я поважав у людях — коли не за всякими там устрицями та шампанем бігли, а вміли поціновувати плоди свого краю. Потім млинці з ікрою, ну а далі вже весь стіл наш, із двома поросятами включно.

Десь чарки після п’ятої Тимофій викликав музик, які вжарили на скрипках та гармонії, а ще за кілька чарок опинилися біля нас чарівні модистки зі вказаної мною адреси. Я спробував пояснити, що хоч і не одружений, але у блуд вдарятися не хочу, та на той час вже мене погано язик слухав, що помугикав трохи і махнув рукою, згадавши слова Єлизавети Павлівни про «приємні зустрічі».

То свято тривало ледь не до ранку, а потім я видудлив жбан холодної води і попросив ще березового квасу в номер, який, як виявляється, Тимофій замовив заздалегідь. Прекрасні модистки відвели мене до ліжка і впокоїли, то спав, наче дитя мале, прокинувся аж пізно по обіді. Випив кваску, посидів, прислухався до себе і зрозумів, що похмілля майже немає. Це було дивно з огляду на те, скільки ми з Тимофієм учора чаркувалися. Але згадав, як їх благородь штабс-капітан Мельников повчали, що коли перебрав, то обов’язково треба до хористок, інакше похмілля буде важке. Щоправда, їх благородь частенько в такому стані до хористок приїздив, що й стояти на ногах не міг. То його вантажили на ліжко, а зранку виставляли рахунок по повній. Мельников дивувався, що стільки шампаню випив і одразу трьох дівок замовив, кректав, бо голова боліла, казав, що без візиту взагалі б пекло було.

Ото я тільки кваску попив, коли постукали у двері. Тимофій прийшов, і не просто так, а з тацею.

— Ні! Ні! Не хочу більше пити! — аж злякався я, бо тіло моє потребувало відпочинку після свята, запої я не любив і не приймав.

— А кефірчику? З булочками! Чай, свіже масло, мед! — заторохкотів Тимофій, і я побачив, що справді нічого спиртного на таці не було.

То ми добре поснідали — скоріше, повечеряли. Я почав збиратися їхати додому, але якось розпозіхався, приліг трохи відпочити і знову заснув. Прокинувся від того, що хтось ніжно поплескав мене по щоці. Я відкрив очі й побачив перед собою якусь даму в нарядному вбранні, мабуть, столичну чи з Києва.

— Доброго дня, — вона мені ласкаво посміхнулася.

— Доброго, — я не розумів, що це за дама і де я. Ага, готельний номер, ранок — онде сонце тільки сходить. Ранок? Чому я досі не вдома і... І тут я зрозумів, що розкинувся перед цією дамою голяка. У чому мати народила, так би мовити. Жарко, мабуть, мені стало вночі, то ковдру скинув. Але чого голий, лягав же відпочити одягнений? Голий! Я спробував підхопитися, затуляв руками сором. А дама анітрохи не зніяковіла, з цікавістю мене розглядала і лагідно всміхалася.

1 ... 134 135 136 137 138 139 140 141 142 ... 187
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)