Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
Хоча певна спірна обставина таки є… Може, тому, що і я — жінка, мене неприємно зачепила недооцінка Парницьким жінок п’ятого століття. Сама лишень Галла Плацидія, та й та зображена переважно в темних барвах. Тим часом, важко заперечити, що Плацидія належала до найрозумніших, найпередбачливіших політиків своєї епохи, а що вона не зуміла порятувати імперії, то завдання і справді було понад людські сили. Та ще й піддані, не виключаючи Аеція, не полегшували їй завдання, керуючись більше власними амбіціями, ніж турботою про майбутнє держави (а про таку абстракцію, як народ, то й зовсім не думали). Навіть передавши керівництво державою в інші руки, Плацидія чимало зробила у не менше важливій царині — культурній. Ось що написав про не польський історик А. Кравчук:
«Це дивовижно: хоча Галла Плацидія жила в часи руйнування старого порядку, коли звідусіль вдиралося справжнє варварство — що його вона сама зазнала і як болісно! — а, попри це, відзначалася дуже розвинутим мистецьким чуттям, вразливістю водночас і витонченою, і сміливою, була справжнім другом усьому справді новому та свіжому. (…) Збудований нею мавзолей якнайкраще свідчить не лише про геніальність його проектантів, а й про фантазію імператриці».
Але ж Плацидія була не єдиною жінкою на вершинах влади! На жаль, Т.Парницький зовсім поминув своєю увагою її небогу Пульхерію, сестру Феодосія ІІ і впродовж десятиліть фактичну правительку Східної Римської імперії — вона все-таки зуміла провести корабель держави крізь усі бурі та допровадити його до спокійніших часів і вод. Так само обійденою виявилася Євдокія (мати Євдоксії, дружини Валентиніана ІІІ), напевне, найосвіченіша жінка свого часу, справжня спадкоємиця традицій еллінської — грецької культури.
Історію ж про те, як горда Пелагія, що зуміла колись протистояти навіть Августину Блаженному, перетворилася на покірне знаряддя в руках свого другого мужа, краще взагалі поминути мовчанкою Так само, як і прикінцевий епізод з франконською королівною (вигаданий, хоча розгром Аецієм зайнятих весіллям франків — історичний факт).. Натомість хотіла б я привернути увагу до одного з останніх розділів роману, де з’являється такий характерний для пізнішого Парницького персонаж — Каризій, книжник, творець і хранитель світла культури, яка мала тоді амбіцію заступити собою гинучу державу. І таки пережила цю державу на багато століть. Незважаючи на те, що головний герой роману ніколи не чув про Гомера, а сюжет «Іліади» знав зі спрощених і вкорочених прозових переказів. Що б сказав Парницький про наші часи, коли змагання під стінами Трої відомі завдяки фільму, в якому сюжет безсмертної поеми змінено майже до невпізнання…
Роман Парницького уривається на півдорозі, за його рамками зостається найбільше звершення Аеція, коли римляни в союзі з візіготами (тими самим, яких герой Парницького збирався винищити до ноги і вважав це своєю історичною місією) зупинили просування на захід Європи гунів, очолюваних ще одним найбільшим діячем епохи — «найбільшим владарем світу», Аттілою. І загибель Аеція, організовану, як легко здогадатися, його найбільшим ворогом — імператором Валентиніаном ІІІ. Який і сам загинув невдовзі після смерті свого великого супротивника. Автор частково повернувся до цих подій в романі «Смерть Аеція», але то вже були зовсім інші часи і зовсім інший Парницький.
Вже зовсім на прощання. Перекладати подібний твір — велика відповідальність, я ж, узявшися за таку роботу, намагалася виконати її якомога точніше. Що не так легко з огляду на те, що зображувана епоха доволі слабо представлена в нашій літературі, тому виразно бракує відповідної традиції відтворення історичної лексики. З цієї причини я зважилася на певні зміни порівняно з оригіналом. Зокрема, титул і посада головного героя відтворені в перекладі як «патрикій», щоб не плутатися зі словом «патрицій», яке має рішучо інше значення. Так само може неприємно вразити читача використання терміну «цісар» замість «цезар», але тут я можу покликатися на приклад Миколи Лукаша і на ту обставину, що від часів Діоклетіана слово «цезар» означало «молодшого співправителя», а титулом верховного правителя було «август». Так само на власний розсуд я вибирала з кількох існуючих варантів спосіб написання власних назв та імен, намагаючись відтворити оригінальне звучання настільки точно, наскільки уміла.