«Привид» не може втекти

— Чудова річ телевізор, — винувато всміхнувся він. — Десь за сотні кілометрів б’ють людину, а ти маєш насолоду.

— Ви ждали мене? — не прореагував на жарт Лежнєв.

— Так.

Лежнєв узяв у чергової по поверху ключ од свого номера, кивнув Кравчукові:

— Ходімо.

У номері Кравчук вийняв з кишені невелику коробочку, в які звичайно упаковують обручки та наручні годинники, поклав на долоню, відкрив. На подушечці лежали золоті сережки, оздоблені досить великими коштовними каменями.

— Що це? — спитав Лежнєв.

— Два брильянти по десять каратів. Тиждень тому якась Тамара Ільківна приватно замовила одному неперебірливому ювелірові оці сережки. Брильянти, певна річ, її. Просила зробити до сімнадцятого, бо в цей день вона виїжджає.

Лежнєв узяв сережки, оглянув їх.

— Хто ця Тамара Ільківна? — спитав він, бачачи, що Кравчук жде не діждеться запитання.

— Прізвища не назвала, — Кравчук зробив багатозначну паузу.

— Як же вона довірила ювелірові таку цінність?

— Ювелір по-своєму чесна людина; без цього в їхній професії не можна. Що ж до загадкової Тамари Ільківни, то тут є зачіпка: вона прохопилася словом, що її чоловік завідує магазином.

— Ну, не така вже й загадкова ця ваша Тамара Ільківна, — мовив Лежнєв. — Ім’я, по батькові назвала, про чоловіка розповіла.

— Я ж не кажу, що розшуки втомили мене, — трохи образився Кравчук. — Правда, сьогодні я примусив працювати понадурочно всіх кадровиків сосновських торгів, але завмага з дружиною Тамарою Ільківною знайшов. Це відомий вам Нетреба Ярослав Степанович. Серед усіх завідуючих магазинами тільки він має дружину Тамару Ільківну. Ще одна обставина: подружжя Нетреб у суботу їде за кордон. У них туристські путівки за маршрутом Чехословаччина — Австрія.

— Так, так, — мовив Лежнєв, ще раз оглянувши сережки. — Коли Тамара Ільківна повинна прийти по них?

— Уранці сімнадцятого.

— В день від’їзду?

— Виходить, так.

— Цікаво… Поверніть сережки ювелірові і встановіть спостереження — можливо, вона прийде раніше.

— Зрозуміло, — сказав Кравчук. — А що робити з цим?

Він подав Лежнєву якогось листа. Судячи із штемпеля на конверті, листа надіслали авіапоштою з Москви 13 серпня, тобто менше ніж добу тому. Адресовано його на Сосновський головпоштамт, до запитання Білоцерківському І. С. Прізвище й ініціали збігалися з останнім «псевдонімом» Вукаловича. Лежнєв розгорнув листа. Від нього тонко пахло жіночими парфумами.