«Привид» не може втекти

— Послухайте, Вукалович, — озвався Кулінич, який досі мовчав, — облиште своє позерство. Толку від нього не буде. Того, що нам відомо, цілком досить, щоб суд без найменшого вагання засудив вас до найвищої кари. Не кажучи вже про злочини, які ви вчинили до липня сорок третього року, у нас є докази, що ви й потім вели злочинницьку діяльність. У сорок четвертому, попавши під Бродами в полон — цього разу вже до нас, — ви назвалися українським націоналістом Сукманюком. Під цим прізвищем були засуджені і відбували покарання. Та наука, як то кажуть, пішла до бука. В п’ятдесят восьмому році ви злигалися з кримінальниками-рецидивістами і вчинили кілька пограбувань. Чорний, Макаров, Антоняк, Білоцерківський — під цими прізвищами вас розшукує міліція п’яти областей. Матеріали про вас, які ми маємо і які ще надходять, уже не вміщаються в шафі. Зрозумійте, що у вас лишився останній шанс.

— Який? — після деякої паузи спитав Вукалович.

— Дайте відповідь на одне запитання, — сказав Лежнєв.

— Тільки на одне? — посміхнувся Вукалович.

— Тільки на одне, — кивнув Лежнєв. — Хто такий «Привид»?

Вукалович потер долонею бриту голову, попросив закурити. Лежнєв дав йому сигарету, Винник — запальничку. Вукалович мовчав, поки не викурив сигарету. Старанно потушивши недокурок, поморщився від диму і тільки тоді сказав:

— Людина, яка вас цікавить, у суботу їде в Чехословаччину по туристській путівці.

Лежнєв і Кулінич перезирнулись.

— А чи не простіше назвати її прізвище? — сказав генерал.

— Боюся, що ви не повірите. Хоч як це дивно, але, крім його прізвища, я нічого не можу повідомити.

— А ви хочете, щоб ми повірили?

— Хочу… Зараз — хочу.

— Якщо ви справді збираєтесь допомогти нам, ми повіримо, — сказав Кулінич. — Що ж до підстав для затримання «Привида», то можете не турбуватися — вони в нас будуть.

Вукалович пильно подивився на нього.

— Митний огляд, обшук? Сподіваєтесь найти при ньому фотоплівку, брильянти?

— Припустімо.

— Що ж, бог на поміч, — посміхнувся Вукалович.

Він устав, характерним рухом в’язня заклав руки за спину.

— Стривайте, Вукалович, — зупинив його Лежнєв. — Я розумію ваші сумніви: прізвище саме по собі мало що дасть, а якихось доказів ви дати нам не можете. Так?

— Так, — погодився Вукалович.

Лежнєв підійшов до столу, висунув шухляду, дістав якийсь папір, показав його Вукаловичу.

— І все-таки гляньте на цей список. Скажіть, є в ньому «Привид»? Скажіть тільки «так» або «ні».

Вукалович переглянув список, повернув його Лежнєву.

— Його прізвища тут немає.

— Виходить, ваша інформація неправильна, — сказав Кулінич. — Якщо «Привида» в цьому списку нема, значить, він не їде в Чехословаччину.

— Іде. І саме в суботу, — вперто стояв на своєму Вукалович.