Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Ці формули були такими моторошними, а він настільки часто на них натрапляв, що, перш ніж сам це усвідомив, уже пошепки їх бубонів, копирсаючись у завалах рукописів. Проте в певний момент йому здалося, що він набрав уже чи не більше паперів, аніж зможе продуктивно опрацювати, тож вирішив більше нічого тут не оглядати, аж поки приведе всюди всіх психіатрів-скептиків гуртом — цього разу для ґрунтовного та систематичного огляду. Він усе ще мав знайти таємну лабораторію, тож, зоставивши валізу в освітленій кімнаті, він знову вийшов у смердючий чорний коридор, від стін якого безнастанно відлунювало тоскне і жахливе скімлення.

Наступні кілька кімнат, до яких він спробував зайти, були порожні або ж заставлені лише трухлявими ящиками та зловісними свинцевими домовинами, проте саме вони вразили доктора розмахом первісних експериментів Джозефа Кервена. Він подумав про безслідно пощезлих рабів та моряків, про спаплюжені могили в усіх куточках земної кулі та про видовище, яке, мабуть, відкрилося очам учасників давнього рейду, а тоді вирішив більше про це не думати. Праворуч від нього виросли високі кам’яні сходи, і Віллетт вирішив, що вони, певно, вели до якоїсь зі службових будов Кервена — можливо, до відомого кам’яного громаддя з високими вікнами-бійницями — за умови, що він спустився східцями, які колись починалися в будівлі гостроверхої ферми. Зненацька стіни перед ним мовби розійшлися, а сморід та виття стали нестерпними. Віллетт вийшов у просторе приміщення, таке велике, що промінь ліхтарика не сягав його протилежного кінця, лише де‑не-де височіли дебелі колони, підтримуючи склепінчасту стелю.

За якийсь час він підійшов до колон, що стояли колом, на кшталт монолітів Стоунгенджа, посеред яких на постаменті, до якого вели три сходинки, височів різьблений вівтар; і вівтар той був покритий такою вигадливою та незвичною різьбою, що Віллетт підійшов ближче, щоб оглянути візерунки у світлі електричного ліхтаря. Але, щойно розгледівши зображене, він відсахнувся, тремтячи з голови до п’ят, і не став роздивлятися темні плями, якими було вкрито верхню плиту і які тоненькими цівками застигли на бічних стінках вівтаря. Потім він помітив протилежну стіну і рушив уздовж неї — вона вигиналася величезним колом, яке де‑не-де розривалося чорними прямокутниками дверей і було всіяне безліччю порожніх камер за залізними ґратами, в яких лежали залізні кайдани для рук і ніг, вбиті у камінь мурування задньої стіни. Камери були порожні, але жахливі запахи і мерзенні стогони нікуди не поділися — навпаки, вони ставали ще настирнішими, іноді переплітаючись з іншими звуками, схожими на удари по чомусь вологому.