Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Що за пекельна сутність, чи просто голос, яка страхітлива тінь чи з’ява прийшла у відповідь на потаємні заклинання, які Чарльз Ворд проказував за замкненими дверима? Ті голоси, які сперечалися за дверима — «і три місяці потрібно кров’ю», — милий Боже! Чи ж то не було саме перед спалахом вампіризму? Розграбування старої могили Езри Відена, ті крики у Потаксеті — чий то розум запланував помсту і потривожив приспане гніздо прадавніх потвор? А тоді хатина, і бородатий чужинець, і чутки, і страх. Остаточне божевілля Чарльза не наважувались пояснити ні батько, ані лікар, хоч обоє відчували, що у цей світ знову явився злий геній Джозефа Кервена, не зійшовши зі старого шляху кривавих жахіть. Чи тут і справді йдеться про одержимість демонами? Аллен точно мав до цього якийсь стосунок, і детективи повинні вивідати щось про того, чиє існування так впливало на життя юнака. Тим часом, оскільки вже майже не залишалося сумнівів в існуванні розлогих катакомб під хатинкою, слід було їх знайти. Добре усвідомлюючи скепсис інших психіатрів, Віллетт із паном Вордом на останній нараді вирішили самі таємно спуститися в ті незвідані глибини, тож домовилися наступного ранку зустрітися біля хатини, прихопивши із собою необхідні інструменти та спорядження.
Ранок шостого квітня видався ясним, і о десятій обоє дослідників зустрілися біля хижі. У пана Ворда був ключ, тож вони просто зайшли досередини і оглянули приміщення. Судячи з безладу, який панував у кімнаті доктора Аллена, перед ними тут вже встигли побувати детективи, тому залишалося хіба сподіватися, що вони знайшли щось вартісне. Звісно ж, передовсім їх цікавив підвал, і чоловіки, не гаючись, спустилися вниз — туди, де в присутності божевільного власника вони ще раніше без жодних результатів оглянули кожен закуток. Якийсь час здавалося, що все це намарно, поверхня ґрунтової долівки і кам’яних стін була настільки однорідною і звичайнісінькою, що важко було навіть уявити, нібито десь тут, під ногами, зяє отвір, який веде у безодню підземелля. Тоді Віллетт зметикував, що оскільки цей підвал копали пізніше, очевидно не знаючи про існування катакомб унизу, то й шукати вхід у глибини слід серед недавніх розкопок, які провадили сам молодий Ворд зі своїми спільниками, коли вони шукали вхід до підземних сховків, про які дізналися точно не з простих сільських чуток.
Доктор спробував поставити себе на місце Чарльза і уявити, де б він, найпевніше, почав копати, проте цей метод дав не надто багато. Тоді він вирішив діяти методом виключення і почав обережно оглядати всю поверхню підземного приміщення — стіни, підлогу і стелю, дюйм за дюймом шукаючи підказок. Коло пошуків усе вужчало й вужчало, аж поки не обмежилося невеличкою платформою біля зливу, яку він уже оглядав — і нічого не знайшов. Тепер же, вдаючись до всіх можливих способів і доклавши ще більше зусиль, він нарешті виявив, що верх цієї платформи кріпиться на кутовому шарнірі, його можна повернути і відсунути вбік. Під нею виявилася суцільна бетонна плита із люком посередині, і пан Ворд тієї ж миті захоплено кинувся до нього. Ляда легко піддалася, і нещасний батько вже майже підняв її, коли це Віллетт помітив незвичну блідість на його обличчі. Він похитнувся і опустив голову на груди, задурманений струменем затхлого повітря, який ударив із чорної ями.
За мить доктор Віллетт уже поклав свого зомлілого колегу на підлогу в будинку і взявся приводити його до тями, бризкаючи в обличчя холодною водою. Пан Ворд майже не реагував на подразники, і було зрозуміло, що йому дуже зашкодив цей газ із підземелля. Не бажаючи ризикувати, Віллетт поквапився на Брод-стріт, узяв там таксі й відправив постраждалого додому, ігноруючи його слабкі заперечення, після цього озброївся електричним ліхтариком, прикрив ніс стерильною марлевою пов’язкою і знову спустився до відкритого ним підземелля. Затхле повітря трошки розвіялось, тож тепер Віллетт зміг зазирнути у глибину стигійського провалля. Наскільки було видно на глибину приблизно десяти футів, донизу спускався круглий колодязь із бетонними стінами із залізною драбиною, а далі починалися старі кам’яні східці, які раніше виходили на поверхню землі десь у південно-західній частині сучасної будівлі.
Віллетт визнає, що на якусь хвилю старі легенди про Кервена ще утримували його від того, щоб одному спускатися у ті смердючі глибини. Думками він увесь час повертався до розповіді Люка Феннера про ту останню страхітливу ніч. Тоді почуття обов’язку взяло гору, і він почав спускатися, прихопивши із собою валізу на випадок, якщо знайде там важливі документи. Повільно, як і належить людині його віку, він спустився драбиною і ступив на слизькі сходи внизу. Світло ліхтарика вихоплювало з темряви дуже давнє мурування, а вологі стіни поросли огидним мохом століть. Усе глибше збігали сходи; не по спіралі, а гострими закрутами; вони були такі вузькі, що двоє чоловіків насилу могли б на них розминутися. Він нарахував щось зо тридцять сходинок, коли до його вух долинув якийсь ледь чутний відзвук; після цього йому більше не хотілося їх рахувати.