Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Його неабияк збентежили написи на двох табличках і змусили замислитися, чому це одну батарею хімікатів так явно відділено від скляних посудин на полицях унизу. «Custodes», «Materia» — то були латинські слова, що означали «Стражі» та «Матеріали», і тут йому сяйнув наче півзабутий спомин: він уже зустрічав слово «стражі», і воно теж було пов’язане із якоюсь жахливою таємницею. Звісно ж, то було в нещодавньому листі, що його надсилав докторові Аллену старий Едвард Гатчинсон, і там було сказано: «Тепер-бо немає й Потреби тримати Сформованих Стражів, то й тим Менше знайдуть у Випадку Проблем, як ти й сам добре відаєш». І що ж це мало означати? Хоча стривайте — була ж іще одна згадка про «стражів» у цій справі: те, чого він не зміг достеменно пригадати, читаючи лист Гатчинсона. Ще давно, до часів свого утаємничення, Ворд розповідав йому про щоденник Елеазара Сміта, в якому оповідалося про стеження Сміта і Відена за фермою Кервена. У тому страхітливому літописі була згадка про деякі розмови, що велися в будинку до того, як старий чаклун остаточно переніс свої дослідження під землю. Там відбувалися, наполягали Сміт і Віден, якісь страхітливі наради за участю Кервена, деяких його в’язнів і стражів тих в’язнів. Якщо вірити Гатчинсону, чи то його аватару, доктор Аллен не тримав цих стражів сформованими. А раз вони не сформовані, то, певно, перебувають у «персті», на яку ця банда чаклунів обертала всі людські тіла та скелети, як тільки ті потрапляли їй до рук.

Тож ось що містилося в цих лекіфах: страхітливі плоди нечестивих ритуалів та вчинків, яких змушували, схиляли до покори і помочі, прикликаючи їх диявольськими заклинаннями на захист свого пекельного володаря, змушуючи це робити всупереч власній волі! Віллетт здригнувся від думки про те, що саме він допіру пересипав у руках, і мало не піддався паніці, пориву кинутися геть із тієї печери, заставленої страхітливими полицями, на яких стояли мовчазні, а можливо, навіть здатні бачити вартові. Тоді він подумав про те, що називалось «Materia» і містилося у безлічі фалернських амфор на протилежному кінці кімнати. Адже то також персть, солі, і якщо не солі «стражів», тоді чиї? Господи! Чи ж може бути, що тут лежать тлінні рештки великих умів всіх часів, добуті професійними розкрадачами могил із домовин, в яких, на думку всього світу, вони були у безпеці, а тоді покликані до життя словом шаленця, який сподівався витягти з них їхні знання для своєї лиховісної мети, яка зрештою, як писав бідолашний Чарльз у тій записці, вплине «на всю цивілізацію, всі природні закони і, можливо, навіть на долю Сонячної системи та Всесвіту»? А Марин Бікнелл Віллетт просто собі пересипав цей порох у руках!