Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Найстарша відома науці держава Египет повстала десь близько 5400 років тому; в Месопотамії — десь близько 5100 років тому; в Індії значно пізніше. Матеріяльні докази (кам’яні будови, ієрогліфи) існування їх схоронилися (хоч і в руїнах) до наших часів, і тому увага цілого наукового світу була звернена на вивчення тих держав. В Україні каміння не лежить на поверхні, як в Єгипті чи Малій Азії, а сховане під землею, а крім того, було багато будівельного дерева. Отже, цілком природно, єгиптяни будували з каменю, і їхні будови не зігнили і не згоріли, а українські, будовані з дерева, зігнили. В Малій Азії вліті страшна спека. Ассирійці писали на кавалках м’якої глини і висушували їх на гарячому сонці; вони схоронилися. Праукраїнці писали на дерев’яних дощечках — вони погнили. Схоронилося лише те, що не гниє і не згорає (глиняний посуд, металеві речі). Дослідивши ці залишки та сліди нашої прамови і культури в інших народів, проф. С. Піґот пише:
«Коло 2000 років перед P. X. існувала велика федеративна держава на просторі України і далі до Туркестану. На всьому цьому просторі ми бачимо одну й ту саму культуру. Ця одність культури на такому великому обширі вказує на існування культурного центру — столиці та великих осередків промислових. У тій державі панувала одна мова, на що є докази в історичних документах, знайдених в Малій Азії» (S. Piggot. «Prehistoric India»).
Наш проф. В. Щербаківський каже, що «кераміку гальштадського типу і труни з нею знаходимо в могилах по всій Україні: за Карпатами аж до Альп та скрізь по Дунаю. Це вказує, що за залізної доби на всьому цьому просторі існувала та сама культура, та сама віра і ті самі люди» («Формація української нації»).
Трипільські селища лежали одне від одного за 2–5 кілометрів (значно ближче, як сучасні села), отже, тодішнє населення України було густіше за сучасне, було перелюднене. Іншими словами, трипільці були дуже великий народ.
Про трипільську культуру проф. О. Повстенко пише таке: «Пишна і барвиста трипільська культура розквітла в Україні в часі від IV до І тисячоліття перед P. X., і була, в порівнянні з тогочасними культурами сусідніх теренів творчою оазою всієї Европи та Евразії, запліднивши при тому своїм могутнім впливом не лише ближчі, але й далекі периферії: Малу Азію, Балкани, Придунайщину. Маємо вже достатні докази твердити, що високорозвинена, осіла, рільнича трипільська культура Праукраїни з її кількатисячолітньою безпреривною традицією є цілковито відмежована праісторичною прірвою від Польщі і Московщини, в якій сліди рільництва не сягають глибше за IX ст. після P. X. Поліхромна оздоба трипільської мальованої кераміки вражає своїм високоестетичним смаком і тонким почуттям ритму… В орнаментації трипільського посуду також вперше виступає характеристична меандрова спіраль; її знаходимо також і в грецькому античному мистецтві, але далеко пізнішої дати (значить, греки перебрали її від нас. — П. Ш.). Техніка випалу була надзвичайно висока. Є посуд подиЬугідної тонкости (до одного міліметра!), а дзвінкий, як високоякісна порцеляна. Надзвичайно багатий геометричний орнамент справедливо викликав свого часу велику сенсацію серед істориків культури і мистецтва. Ще ні в одній знахідці неолітичної доби в цілому світі досі не знайдено такої розкішної і виразистої орнаментації, як в оздоблених предметах мізинського скарбу» (Мізинь — назва одного з трипільських селищ. — П. Ш.) (О. Повстенко. «Історія української культури»).