Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Сібіле, — сказав старий солдат, захоплений цими різноманітними розв'язаннями, — я дам тобі тисячу екю, якщо ти закінчиш справу так; а щодо дальшого ми поміркуємо.
— Пане граф, — сказав Сібіле, — насамперед охороняйте ваші ліси. Погляньте, в який стан обернули їх селяни за два роки вашої відсутності… Що я міг зробити? Я управитель, а не сторож. Для охорони Егів вам треба мати кінного об'їзника і трьох окремих сторожів.
— Будемо захищатися. Раз це війна, гаразд, будемо воювати! Це мене не лякає,— сказав Монкорне, потираючи руки.
— Це війна грошей, — сказав Сібіле, — і вона здасться вам важчою за іншу. Можна вбити людину, а корисливість не вб'єш. Ви будете битися з ворогом на тому полі, де воюють усі лісовласники, це поле — збут! Замало виробити, треба продати, а щоб продати, треба бути в добрих стосунках з усіма.
— Я перетягну на свій бік місцеве населення.
— Як? — спитав Сібіле.
— Роблячи йому добро.
— Робити добро селянам долини й дрібним суланжським обивателям! — вигукнув Сібіле, страшно косячи очима, бо іронія спалахнула в одному оці більше, ніж в другому. — Ви, пане граф, не здаєте собі справи в тому, що хочете робити. Тут сам господь Ісус Христос вдруге вмер би на хресті!.. Якщо ви хочете спокою, пане граф, візьміть приклад з небіжчиці мадмуазель Лагер, дайте себе грабувати, або ж залякайте людей. Народ, жінки й діти управляються однаково — страхом. У цьому великий секрет сили Конвенту й імператора.
— Ах, так! Отож ми тут у розбійницькому кублі! — вигукнув генерал.
— Мій друже, — звернулася до Сібіле, підійшовши, Аделіна, — на тебе чекає сніданок. Пробачте мені, пане граф, але він ще нічого не їв з самого ранку, він їздив сьогодні в Ронкероль доставити зерно.
— Ідіть, ідіть, Сібіле…
Другого ранку, підвівшись задовго до світу, колишній кірасир знову пройшов Авонську браму з наміром поговорити зі своїм єдиним сторожем і з'ясувати його настрій.
Ділянка егського лісу площею в сімсот-вісімсот арпанів лежала по течії Авони, і щоб зберегти річці її величний вигляд, було залишено по ряду великих дерев на обох берегах цього майже прямого каналу протягом трьох льє. Фаворитка Генріха IV, що колись володіла Егами, така ж пристрасна мисливиця, як і сам Беарнець[77], наказала побудувати в 1593 році міст на одну арку, щоб з'єднати цю частину лісу з придбаною для неї далеко більшою ділянкою, розташованою на горбі. Авонська брама була тоді побудована, як збірний пункт мисливців, місце їх побачення, а відомо, з якою розкішшю тодішні архітектори споруджали такі будови, присвячені цій першій розвазі дворянства й королів. Звідси розходилося шість алей, що збирались на майданчику в формі півмісяця. В центрі цього півмісяця височів обеліск з колись позолоченим сонцем нагорі і з зображенням на одному боці наваррського герба, а на другому — герба графині де-Море. Другий півмісяць, розташований на березі Авони, сполучався з майданчиком біля брами прямою алеєю, в кінці якої було видно вигнутий горб моста у венеціанському стилі. Між двома красивими залізними ґратами, що малюнком своїм нагадували розкішні й, на превеликий жаль, зруйновані грати в Парижі навколо саду на Королівській площі, височів цегляний павільйон з кам'яною перев'яззю, обтесаною, як і перев'язь замку, алмазною гранню, з дуже гострим дахом, з вікнами, облицьованими каменем, обтесаним такою ж гранню. Цей старовинний стиль, що надавав павільйонові якогось королівського вигляду, у містах пасує тільки тюрмам; але серед лісу він набуває від оточення своєрідної величності. Масив дерев був завісою, за якою псарня, соколиний двір, фазанник та приміщення мисливців лежали в руїнах, після того, як були колись предметом захвату Бургундії.
У 1595 році із цього розкішного павільйону вирушило королівське полювання з прекрасними собаками, облюбованими Паоло Веронезе[78] й Рубенсом, попереду, з уцілілими тільки в чудових творах Вувермана[79] кіньми, що тремтіли своїми м'ясистими блакитнуватими й білими шовковистими крупами, супроводжуване тією прислугою в парадних лівреях і оживлюване тими мисливцями в чоботах з розтрубами й штанах з жовтої шкіри, які заселюють великі полотна ван-дер-Мелена[80]. На обеліску, спорудженому на знак відвідання Беарнця і його полювання з прекрасною графинею де-Море, було проставлено відповідну дату під наваррським гербом. Ревнива фаворитка, сина якої король узаконив, не побажала бачити на обеліску згубного для її щастя французького герба[81].
77
Беарнець — прізвисько французького короля Генріха IV (1553–1610), який народився в провінції Беарнь на півдні країни.
78
Веронезе, Паоло (1528–1588) — відомий італійський художник венеційської школи.
79
Вуверман, Філіпп — голландський живописець XVII століття; прославився картинами на батальні й мисливські теми.
80
Ван дер Мелен, Антон-Франціск (1634–1690) — фламандський художник, зображав переважно походи короля Людовіка XIV.
81
Згубний для її щастя французький герб — натяк на те, що король Наваррський, ставши королем Франції Генріхом IV, розійшовся зі своєю фавориткою, графинею де-Море.