Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
Поринувши в далекі спогади, Денис не помітив, як поруч його автівки зупинилася ще одна машина. Він почув позаду кроки і не поспішав озирнутися, намагаючись вгадати, кого першого він тут зустріне.
— Лугандія! — пролунало привітання.
Як давно він не чув це слово! І яким приємним щемом озвалося воно в душі!
— Лугандія! — відповів хлопець і повернув голову. — Антоне?! — здивувався він, побачивши друга у військовій формі.
Вони потисли одне одному руки, по-дружньому обнялися. Антон сів навпроти Дениса, задивився на полум’я.
— Восьма вечора, — сказав, глянувши на екран телефону. — Схоже, більше нікого не буде.
— Вони подзвонять, — припустив Денис. — Я впевнений, що не забудуть, який сьогодні день.
— Тоді давай ввімкнемо мій смартфон на гучну розмову, щоб разом поспілкуватися, — запропонував Антон.
— Я свій також увімкну, якщо наберуть мій номер, — сказав Денис.
Денис нетерпляче кинув погляд на годинник. Хотілося розпитати в Антона, де він зараз і чому у формі, але хтось із друзів може подзвонити, тож треба почекати.
— Антоне, ти пам’ятаєш, хто запропонував зустрічатися щороку останньої суботи вересня? — порушив мовчанку Денис.
— Якщо не помиляюся, то Нік.
— Так, а Льоня вніс пропозицію зустрічатися, навіть якщо розсваримося. Хто знав, що невдовзі ми не зможемо зібратися в повному складі?
— Не те, що знати, а й уявити було неможливо.
Телефон Дениса озвався мелодією «Золотої осені», і він увімкнув гучний зв’язок.
— Лугандія! — почули вони привітний дівочий голос.
— Улянка! — радісно вигукнув Денис. — Де ти, наше сонечко?
— Хлопці, хто з вас там? — спитала дівчина.
— Антон і Денис.
— Я так рада вас чути! Я під Києвом, доліковуюсь після поранення, — пояснила. — Як ви?
— Я працюю на ринку, — відповів Денис. — Усе, як раніше, щоправда, виторгу нема, але таке життя, могло бути й гірше.
— Хвилинку, — зупинив Антон, — дзвонить Геннадій, тож вмикаю звук. Улянко, тепер ми зможемо говорити вчотирьох.
— Лугандія! — почули вони голос Геника. — Дзвонив Денису, а в нього зайнято. Антоне, друже, ти сам?
— Ні, зі мною Денис і нас чує Улянка.
— Везунчики! — сказав Геник. — Якби ви знали, як я хочу бути поруч!
— То приїзди! — запропонував Денис.
— Поки що не можу навіть ходити самостійно, — пояснив Геннадій. — А ти, Антоне, як там?
— Я? Пішов в АТО від свого відділку міліції.
— Та ти що?! — вихопилося в Геника. — Який ти молодець! Якщо щиро, то не чекав.
— Сам не чекав, — посміхнувся Антон. — А тебе ми ледве не поховали. Чому стільки часу не давав про себе знати?
— Мобільник згубив, — сказав Геник. — То як ти потрапив в АТО? Зізнайся, що спонукало?
— Багато що… По-перше, чимало пільг. Побуду в зоні АТО пару місяців і повернуся на свою роботу до Києва, а статус УБД[7] стовідсотково отримаю. А це і безкоштовний проїзд, і щорічні одноразові виплати, і сімдесят п’ять відсотків пільг за сплату комунальних послуг, а ще земельну ділянку під Києвом можу отримати. Уявляєш?!
— Уявляю, — пригнічено мовив Геник, але Антон не помітив його розчарування.
— А тут служба не бий ледачого! — збуджено продовжив Антон. — Стоїмо на блокпостах під Сватовим, на передову нас не посилають, ще й грошенят можна підзаробити. Непогано я влаштувався?
— Так, справді непогано, — озвалася Улянка. — А ти, Денисе, не отримував повістку з військкомату?
— Поки що ні, — відповів він. — Кажуть, що з Донбасу не беруть, ми на кшталт неблагонадійних, але якщо отримаю повістку, то ховатися або тікати в Росію, як багато наших земляків, не буду.
— А добровольцем нема бажання піти? Дивись, он Антон пішов на захист своєї країни, — сказала дівчина з іронією.
— Ні, Улянко, сам не піду — брехати не хочу, але й у кущах не ховатимусь.
7
Статус УБД — статус учасника бойових дій.