Повернутися дощем

…Потяглися довгі дні чекання дзвінка від Геннадія. Щохвилини Улянка була в напруженні, але ніч змінювала день, потім приходив новий день, приносячи надію, але Геник мовчав. Уля серцем відчувала, що йому зараз нелегко, молила Бога дарувати коханому швидке одужання і мучилася в очікуванні. Минув тиждень після розмови з жінкою, а Геннадій так і не дав про себе знати. Іноді дівчина зневірювалася, але гнала геть думки про те, що Геник міг померти. Не витримавши пресу очікування, вона роздобула номер госпіталю і зателефонувала туди, назвавшись його сестрою. Їй повідомили, що дійсно такий поранений у них. Це дало їй надію, і вона оптимістично зустрічала прийдешній день.

Наприкінці вересня Улянці повідомили, що її переведуть в реабілітаційний центр під Києвом, бо рана загоїлася, але рука не повністю відновила функції і ще погано згиналася в лікті. Того ж дня Уля ще раз зателефонувала в дніпропетровський госпіталь, і їй підтвердили, що Геннадій лікується там. Те, що хлопець живий, її порадувало, а ось те, що до цього часу він так і не зателефонував, насторожило. Зринули невтішні думки про те, що він її покинув.

«Усе може бути, — розмірковувала дівчина. — Спочатку Геник пожалів мене, почав зустрічатися, можливо, і сам повірив, що кохає. Опинившись на відстані, розібрався у своїх почуттях і зрозумів, що жалість та кохання — різні речі. Скоріш за все, впевнився, що зі мною все гаразд, і вирішив піти по-англійськи, не прощаючись. Мовляв, не дурна, все сама зрозуміє».

Від таких думок було боляче і сумно, але щось змінити Улянка не могла. Вона звикла і вміла чекати і бути терплячою. Дівчина знала, що їй ніхто, окрім Геника, не потрібен. Навіть якщо знайшов собі іншу дівчину, Улянка не влаштовуватиме розборки, а кохатиме далі. Кохання, якщо воно справжнє, не завжди взаємне. Та воно не потребує зобов’язань, може жити в серці вічно.