Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
— Не пам'ятаєш, Левко, коли до Києва приїздив Феофан? — спитав Тарануха. — Позаторік чи раніше?
Та враз насторожився, облишив дерев'яну ложку. Почув: зі степу загрозливо наростав тупіт кінських копит. Тарануха різко обернувся. Так і є: он вони, за байраками, як мурашва у високих травах — орда!
— Скачи з обома кіньми! — крикнув старий Тарануха. — Вони вже обходять могилу! Та чи повторювати тобі, вражий сину?!
Левко заскімлив, ніби відтяжного болю, а тоді рвонув повіддя і помчав навкіс, бо татари уже перекривали відступ.
Тарануха того не помічав, він спокійно кресав собі, щоб добути вогню для багаття. Оточуючи віялом сторожову могилу, татари дивувались козакові. Йому наче й не до них, знай собі креше та дмухає. А коли перші нападники сипонули до кособокої жердяної споруди на вершині могили, густий дим потягнувся у ранкове небо.
— Брешете, бусурменське плем'я! Горить!
Глянув на Левка: таки вислизнув з облоги! Потім окинув поглядом татарву, що лізла до надмогильної вежі.
Тарануха приклався до яничарки і пальнув у гущу татар. Тоді поцілував вичовгане ложе рушниці, поклав її на палаючий казан і з оголеною шаблею скочив униз із жердяної могильної споруди.
Вони хотіли взяти його живим, але знали: козаки живими не здаються.
— Це вам за себе, ось ще раз за себе! А сини добавлять! — не підпускав до хисткої вежі татар.
Уже притиснутий до дерев'яного поруччя, він помітив, як над далекою сусідньою могилою, біля Чорного лісу, теж завалував у небо дим. Пройде година-дві — і вдарить на сполох усе покордоння.
— Посилав господь померти по-козацькому!
Це були останні слова Таранухи.
У чисте ранкове небо звихрювалися дими, закликаючи народ до зброї.