Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
— Приглядайся, сину, до наших порядків! Може, колись знадобиться.
— Приглядаюсь, тату!
Усе, що трапилось далі, видалось юнакові моторошним сном. Їхнє військо зайняло позиції по річці Прут на цецорських полях під Яссами. Позиція виявилась незручною, і турецькі гармати з самого початку завдали полякам великих втрат. 17 вересня турки і татари почали наступ на табір Жолкевського, а через три дні успішно його повторили. Між поляків почалася паніка, частина магнатів утекла з табору разом із своїми загонами. На переправі через Прут їх помітили татари — одних утікачів винищили на березі, інші потонули в річці.
Жолкевський прагнув щось вдіяти, щоб не допустити остаточного розгрому. Та турки вперто вимотували останні сили Жолкевського невпинними наскоками. Польське військо почало відступати вздовж Прута до свого кордону, прикривши, по козацькому звичаю, тил і фланги свого війська возами, скованими ланцюгами. Спереду і з боків рухалася піхота і кінні частини, позаду — артилерія, в центрі — магнати. Та 6 жовтня 1620 року за милю від Могилева на Дністрі Іскандер-паша завершив розгром, початий під Цецорою. Наступного дня було вбито Жолкевського, хоч коронний гетьман і переодягнувся в простий одяг та змішався з латниками. Його відрубану голову, одягнену на спис, виставили біля шатра турецького воєначальника, а потім відправлено в Стамбул як подарунок султану. Хоч тіло гетьмана було викуплено і поховано в Жолкієві.
Польний гетьман і дехто з роду знаменитих Конецькопольських потрапили в полон, як і вся рідня коронного гетьмана.
Загинув під Цецорою і Михайло Хмельницький. Його син Богдан, побачивши, що батька вбито, кинувся з шаблею у гущу бою і його схопили турки. У неволі Богдан пробув три роки.
Польща лишилася без війська, татари, одержавши Україну на пограбування, захопили там незлічиму кількість людей, їхні чамбули доходили до околиць Львова.
Трахтемирівський монастир
Черговість висвячення православних ієрархів у різних джерелах подається по-різному. На думку автора зовсім не так, як могло бути насправді.
Перший виїзд патріарх Феофан здійснив по правому березі Дніпра до Трахтемирівського монастиря.
Стояла чудова весняна пора, різнотрав'я буяло усіма кольорами, ранок щедро напоїли неповторні пахощі степу.
Левко і ще троє козаків, з особистої охорони Феофана, невідступно знаходились поруч карети патріарха. Розтопча уже вивчив характер правителя вселенської церкви і швидко призвичаївся до нього. Простий і покладистий, як людина, патріарх завжди рівно[263] вів себе з оточуючими, умів вислухати людину, мав дар вникати у сторонні клопоти і тривоги, співчуття до ближнього.
Левко почував себе з патріархом легко і незалежно, те визначило їхні взаємини, швидше батьківські з боку патріарха, ніж офіційні. Він знав домашні турботи Левка, його ближніх.
Сприяло й те, що спілкувалися латиною вони без допомоги владики Авраама.
— Господи праведний, який гарний цей грішний світ! — милувався степом, гаями і недалеким Дніпром святий отець.
Обстановка в Короні сягнула верхнього напруження, хоча для патріарха складалася вона сприятливо. Король явно хотів використати популярність Феофана на Україні, вістка про його приїзд, глави вселенської православної церкви, одразу рознеслася по митрополії, підняла дух мирян і занепокоїла уніатів. Ту популярність вирішив використати король, бо репресії проти козацтва дуже підірвали королівський вплив на Україні. Сигизмундові потрібна була реальна військова сила для боротьби із загрозою, що насувалася, як чорна хмара з Туреччини, а такою могло бути лише козацтво.
Сагайдачний, а відтак і Левко, його права рука, добре знали обстановку в митрополії — після майже повсюдної несплати жалування за московські походи та за утиски козацтва до коронного війська йти вони не хотіли, а замучені уніатами миряни втратили терпець і повсюдно чинили їм опір.
Про те говорив з патріархом Левко, утримуючи свого інохода поруч карети Феофана. Але той, очевидно, під впливом чар степу, швидко збайдужів до високої політики і заходився розпитувати про краї, куди вони їхали.
Левко, вихованець січової школи, знав історію козацького монастиря, тому охоче відповідав на питання патріарха. Першим власником Трахтемирова був Остап Дашкевич, староста черкаський, він включив Трахтемирів в оборонну покордоння від татар, він після смерті заповів свій маєток у Трахтемирові Печерському монастиреві. В 1575-му чи на три роки пізніше Стефан Баторій козакам подарував Трахтемирів і монастир Зарубський. У монастирі влаштували шпиталь для хворих, поранених та немічних козаків. Тут містився арсенал та склади всякого припасу, хоч їх неодноразово спустошували навіть свої. Кілька літ тому на Трахтемирів налетів Жолкевський і вигріб всі запаси борошна і солі. Потім Трахтемирів віднесено було до «пустинь, що лежать за Білою Церквою», тобто до незайманщини, яку король дарував шляхтичам «за лицарські вчинки», Сигизмунд поновив старий указ і повернув Трахтемирів козакам.
263
РІВНИЙ, а, е.
1. Дуже ретельний, старанний у чому-небудь.
2. Дуже щирий, зворушливий.
3. Пройнятий гіркотою, сумом, болем; гіркий, сумний, болісний.
4. розм. Дуже рясний, густий.
5. рідко. Те саме, що ревнивий і, 2.