Смутна доба
- Автор: Смоленчук Микола
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Імекс-ЛТД
- ISBN: 978-966-189-389-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Смутна доба». Краткое содержание книги:
Автор в популярній формі з історичних та особистих позицій висвітлює політичні події, які розгортаються на широких теренах від древнього Афону до Варшави, Києва та Москви, демонструє шлях становлення українського суспільства в епоху середньовіччя, особливості протистояння християнських концесій, роль Запорізького козацтва, як потужної сили, що стає провідною верствою українського народу в боротьбі за збереження його ідентичності на історичній арені Європи. Яскраво показує побут та соціальні відносини в середовищах різних культур і народів, вводячи поряд з історичними особами І.Вишенського, П. Сагайдачного, І. Борецького, К. Острозького, царських і королівських родин Польського та Московського дворів образи вигаданих персонажів. Історія пригод, палкого романтичного кохання молодого козака Тимоша і дівчини Долі розкриває широку панораму духовного і культурного життя України, проводячи читача вуличками хутірського Суботова, гетьманського Чигрина і величного Києва, який поступово повертає собі славу древньої православної столиці.
Яцько Бородавка повів на Хотин об'єднане сорокатисячне козацьке військо, пішов з «грицями-свинопасами» рятувати Корону, він буде страчений перед вирішальним боєм — на його місце стане Сагайдачний. Гетьман теж помре від отруєної ворожої стріли, пущеної в нього під Хотином. Свою значну спадщину він заповість Львівському і Київському братствам та іншим монастирям, церквам і школам, назначивши опікунами митрополита Іова та спадкоємця у гетьмана Оліфера Голуба.
Треба сказати, що король цього разу з вдячності за Хотинську перемогу проявив прихильність до смертельно пораненого гетьмана, навіть посилав до нього свого лікаря.
Але й ту прихильність Сагайдачний використав не для власних благ, а на користь свого народу.
В своєму листі до короля, написаному перед смертю гетьмана, він писав: «Покорно, сльозно прошу, дабы тое козакам творимое бедствие и озлобление, превысоким и грозным вашего найяснейшего величества мандатом было запрещено и ускромлено. Особливо уния за милостивым вашего найяснейшего королевского величества позволением, теперь з Русь срез святейшего Феофана патриарху иерусалимскому знесенная, абы впредь в той же Русь никогда не обновлялася и своих рогов не возносила».
Поховали його, каже П. Максимович, за вівтарем Братської церкви, та потім за свідченням кращого знавця Січі Олени Анапович, кості великого сина нашого народу невдячні нащадки викинули з могили, землю залили асфальтом, по якому щодня гупають чобітьми курсанти військово-морського політичного училища, нащадки славних мореплавців-запорожців.
Епілог
Пройде багато століть, а її так і називатимуть — Таранова могила. Самотньо стоїть вона у степу, відкрита усім вітрам, тільки величиною переважає інші, що імліють на обрії. На вершині могили незугарна жердяна споруда з паліччя, а вгорі, на її помості, куди веде ненадійна драбина, — жмут бур'яну в непридатному для вжитку щербатому казані.
Безкрайній ранковий степ по-особливому принадний і тихий. Високе літнє небо над безміром світу. Тільки-но визирнуло сонце — і кожна билинка заграла усіма барвами, вітаючи новий день.
Та старому Таранусі не до споглядання: він саме готував немудрий козачий сніданок. Напарник, теж уже немолодий козак, розгнуздував біля могили коня.
— Знову саламаха-розтираха та юшка-тетеря[269]! — сказав Тарануха. — Коли уже домашньої страви звідаємо, Левко?
Старий козак звично вимішував саламаху, час від часу доливаючи у казан холодної джерельної води. Згадалася мила Волинь. На його очах підступом і зрадою запровадили на Україні унію, яка стільки горя завдала людям. А скільки ще завдасть?!
І за життя, й після смерті старого князя Острозького протидія унії не вщухала. Було все: і замах на Іпатія Потія, і розправа над запеклим полоцьким владикою Іосафатом Кунцевичем. Паства, доведена до відчаю його жорсткостями, порубала ненависного уніата сокирами і викинула у Двіну. Уже понад два десятиліття точиться невпинна сеймова боротьба з унією, зростає опір козацтва, яке все владніше стає на ноги. Сагайдачний з усім низовим лицарством улився до київського братства.
Тарануха задоволено покректував, слава богу, дожив-таки він до торжества православ'я — ієрусалимський патріарх Феофан, їдучи позаторік з Москви, одурив хитромудрих єзуїтів та шляхетського короля. За кілька місяців у різних кінцях України висвятив він православних владик на всі шість єпархій! Пишався тим, що велику допомогу подали патріархові він, Тарануха, старе луб'я, та Левко, колишній Устин годованець.
Старий Тиміш кинув теплий погляд на Левка, який усе ще вовтузився біля коня. Таки дав йому науку, і немалу: після козацької школи на Січі скінчив хлопець у Києві нижчу школу на Подолі.
Гай-гай, хіба запам'ятаєш усе — скільки весен одлетіло на землі. За довгий свій вік громив Тарануха ляха і бусурмена з Кішкою і Сагайдачним, з Дорошенком і Павлюком. Минулої осені бився у двадцятитисячному загоні гетьмана Жмайла з шляхтою Конецьпольського біля Круківського озера під Табурищем. Влаштували жовнірам та рейтарам засідку, немало потонуло їх у річці, яку так і прозвали козаки — Конотопка.
За довгі роки зазнав він багато невдач. Та останнім часом звідує і радість перемог. Повеселішало, бо вже почали бити шляхту повсюдно, все рішуче виступають люди проти проклятої унії, тепер і помирати не страшно. Та й зміна є: бач, яким красенем став Левко! Біля його родинного гнізда грівся душею, коли знову лишився сам.
269
ТЕТЕРЯ 2, і, жін.
1. Страва з борошна та пшона.
2. Страва із сухарів або хліба з водою, сіллю, цибулею та олією.