Смутна доба

— Подавай, Нечипоре, що молодому козакові належить мати! Давно тебе чекають ці обладунки, прийшла пора їх приймати!

Він брав з рук Нечипора, який колись учив Богдана у сідлі триматись, шаблю у дорогих ножнах, рушницю, спис та інший бойовий спорядок, потім Нечипор підвів вигуляного в степах скакуна.

— Тримай сідло і покажи на що ти здатний!

Юнак легко відірвався від землі, крутнув двором, а тоді понесло його за хутірські ворота аж до шпилю ближнього пагорба. І назад пер, як на пожежу, а перед воріт став цапа, і хоч би поворухнувся.

— Браво! Славний козак!..

— То ж збирайся в дорогу сину, скоро похід. Відвідай, хто тобі дорогий, а через три дні вирушаємо!..

Коронний гетьман Жолкевський, виявляється, оголосив шляхетське ополчення, чигиринську шляхту через хворобу Даниловича має вести Михайло Хмельницький. Брав він із собою, як тоді водилося, і сина — прийшла пора учити молодого вояку ратної справи.

— Що то за козак, якому за два десятки перевалило, а він пороху не нюхав!..

Нарешті вирушили, обтяжені слугами і всяким припасом, тільки обоз розтягнувся від замку до самого Тясмину. По шляху на Умань до їхнього загону приєдналися кілька сусідніх, потім вони влилися до черкаського ополчення, поруч, трохи вище рухаються кияни — всі прямували до молдавського кордону. З гори, від Кам'янця-Подільського, рухалась шляхта з Волині, Поділля та Великопольщі.

— Але ж нас жменька! Що він думає, пан Жолкевський, скільки тут вояків набереться?! Менше десятка тисяч проти яничарських орт, котрі вдесятеро переважають нас числом! Я уже не говорю про орду!..

— Гетьман розраховує на волохів.

— І на свій досвід, панове!..

Михайло Хмельницький до розмов не втручався, хоч подумав, що краще б пан Жолкевський розраховував на козаків.

Розрізнені загони шляхти перевалили через молдавський кордон і рушили на Ясси. Поблукали, доки нижче Кишинева вийшли на бойовий стан Жолкевського. Над його багатим наметом маяв штандарт коронного гетьмана.

Михайло Хмельницький, людина похилого віку, бачив, що таких, як він, у шляхетському рушенні чимало, і дітей прихопили майже всі. Навіть коронний гетьман забрав свого сина Казимира і племінника, з сином Богдан колись познайомився у Сангушків.

Молодший Хмельницький, зустрівши знайомого однолітка, привітався першим, нагадав про їхнє знайомство, але Казимир Жолкевський зміряв козака зверхнім поглядом і не впізнав.

— Скурвий син! — мало не вибухнув молодий Хмельницький, рвонувши коня вбік.

Ледве утримався, щоб не обізвати Казимира хамом. Точнісінький батько, той теж, як півень, котрий ділами днями самозакохано горланить на тину, щоб його чули. Старший Хмельницький був на раді у Жолкевського, власне в обох гетьманів, бо в поході брав участь і вольний гетьман Станіслав Конецьпольський. Декілька поважних членів ради говорили, що в поході задіяно мало війська, дивувалися, чому гетьман не залучив до ополчення козаків, але Жолкевський завчено, як папуга, кинув своє:

— Не хочу поряд з Грицями воювати, хай вони орють або свиней пасуть!

Михайло Хмельницький розповідав про те ображено, відчуваючи підтримку своїх однополчан з реєстрової старшини.

— Він навіть не хоче розуміти, що я теж з Гриців!..

На довершення всього молдавське військо, почувши про наближення турків, розбіглось по домівках, сам Граціані прибився до польського стану у супроводі шестисот волохів.