Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Каганович у своїй доповіді знову наполягав на тому, що в українському селі «все ще існують представники куркульства… куркулі, яких не депортували, заможні селяни, прихильні до куркульства, і куркулі, що втекли із заслання і яких переховують родичі, а часом і м'якосерді члени партії… фактично показуючи себе зрадниками інтересів трудящих». А крім того, ще були «представники буржуазно-білогвардійської, петлюрівської, козацької, есерівської інтелігенції». Сільська інтелігенція у ті часи складалася з учителів, агрономів, лікарів і т. д., і згадування цих груп як таких, що підлягають «очищенню» від антирадянських елементів, показове.
Знову пролунав заклик до війни з «класовим ворогом». «Які, — запитував Каганович, — основні вияви класової боротьби на селі? Передусім, організаційна роль куркуля в саботажі заготівель зерна та посівів». Саботаж, стверджував Каганович, трапляється на кожному кроці, у тому числі в «деяких центральних сільськогосподарських органах». Він критикував порушення виробничої дисципліни, а далі заявив, що «куркуль» використовує дрібнобуржуазні тенденції, що зберігаються в середовищі «вчорашніх селян-одноосібників», і звинуватив ці елементи в «тероризуванні чесних колгоспних трудівників» (див.: «Большевик». 1933. № 1–2).
24 січня 1933 р. всесоюзний ЦК партії ухвалив спеціальну резолюцію про українську партійну організацію (на яку пізніше посилалися як на «поворотний пункт в історії КП(б)У». «Правда» від 24 листопада 1933 р. писала навіть, що ця резолюція «відкрила нову сторінку в переможній боротьбі більшовиків на Україні»). У цьому документі українське керівництво звинувачувалося у зриві заготівлі зерна, особливу увагу звернуто на «ключові області» — Харківську (на чолі з Тереховим), Одеську та Дніпропетровську. Було заявлено, що партійні та радянські керівники цих областей «втратили класову пильність». Пленум оголосив про призначення Павла Постишева — секретаря ЦК ВКП(б) — другим секретарем КП(б)У та першим секретарем Харківського обкому партії; Хатаєвич, який на той час був секретарем ЦК КП(б)У, призначався першим секретарем Дніпропетровського обкому; першим секретарем Одеського обкому став Вегер. Трьох попередніх секретарів усунули з цих посад.
«Притуплення більшовицької пильності» було головною причиною відставання у сільському господарстві, оголосив пізніше Постишев, і це вважалося «одним із найсерйозніших обвинувачень ЦК ВКП(б) проти більшовиків України».
* * *Постишев, по суті, призначався спеціальним уповноваженим Сталіна, і він ефективно виконав його завдання, яке полягало в «більшовизації» компартії України і подальшому «видобуванні» зерна від населення українських сіл, що вмирало з голоду.
Прибувши в Україну, Постишев заявив, що рештки «куркулів і націоналістів», які проникли в партію та колгоспи, продовжують саботувати виробництво. Він категорично висловився проти відправки харчових продуктів у села і водночас заявив, що не може бути й мови про допомогу держави насіннєвим зерном, яке селяни самі повинні знайти (див.: «Правда». 1933. 13 лют.) Але загрозлива ситуація, що складалася в регіоні, змушувала партійне керівництво вносити певні корективи в свої дії. 25 лютого 1933 р. центральний уряд видав постанову «Про надання допомоги насінням колгоспам України та Північного Кавказу», згідно з якою у розпорядження України передавалось 325 тис. т насіннєвого зерна, а для Північного Кавказу — 230 тис. т (див.: «Правда». 1933. 26 лют.). Навіть Постишев, навіть Москва тепер розуміли, що інакше ніякого урожаю у майбутньому взагалі збирати не доведеться (але фактично цю допомогу надали набагато пізніше).
Все ще існував опір у самій партії. Сільських керівників продовжували звинувачувати в намаганні «загальмувати» та «звести нанівець» заплановані ЦК ВКП(б) зернові заготівлі. «Правда» у номері від 6 лютого 1933 р. звинувачувала Харківський обком у тому, що він «намагався інтерпретувати» заміну Терехова Постишевим як звичайну перестановку кадрів і на своєму пленумі навіть не згадав про головні пункти постанови ЦК партії.
Лютневий пленум ЦК КП(б)У зайняв ще більш жорстку позицію. Косіор, усе ще перший секретар ЦК, хоча й відсунутий у тінь Постишевим, виступив на пленумі з промовою, присвяченою питанню заготівлі зерна, яка засвідчила очевидний конфлікт між вимогами партії та реальністю: «Ми маємо тепер нові форми класової боротьби в тому, що стосується заготівель… Коли приїжджаєш до району поговорити про хлібозаготівлі, місцеве начальство починає показувати тобі статистику та таблиці про низький урожай, які повсюдно складають ворожі елементи в колгоспах, сільськогосподарських відділах та МТС. Однак ця статистика нічого не говорить про хліб у полі, ні про те, що його сховали чи вкрали. Але наші товариші, включаючи різних уповноважених, не можуть зрозуміти фальшивих цифр, накинутих їм, і тому вони часто стають захисниками куркулів і оборонцями цих цифр. У багатьох випадках доведено, що ця арифметика — це чисто куркульська арифметика; відповідно до неїми не одержимо навіть і половини запланованої кількості. Фальшиві цифри та роздуті заяви у руках ворожих елементів, також служать прикриттям злодійства, масового розкрадання хліба» (див.: «Господарство України». 1933. № 3–4. С. 32).