Хроніка заводного птаха

Після вечері Крита сказала, що хотіла б переспати зі мною. Зазнати зі мною фізичної близькості. Я здивувався — настільки це було несподіваним.

— Не знаю, що робити, бо ніяк такого не сподівався, — сказав я чесно.

Пильно дивлячись мені в очі, вона відповіла:

— Не має значення, поїдете ви зі мною на Крит чи ні, але я хотіла б побути з вами повією. Лише один раз продатися вам. Тут, сьогодні вночі. І покінчити з проституцією — фізичною і в думках — назавжди. Я навіть від цього імені — Крита — відмовлюся. Хочу поставити на цьому жирну крапку — мовляв, кінець.

— Щодо крапки все зрозуміло, але навіщо тобі зі мною спати?

— Розумієте, завдяки фізичній близькості з вами, реальною людиною, я пройду через вас й очищуся від скверни. Поставлю остаточну крапку.

— Вибач, але я не маю звички купувати людське тіло.

Крита закусила губу.

— Тоді ось що зробімо. Замість грошей ви дасте мені щось з одягу дружини. Або взуття. Формально сприйматимемо це платою за моє тіло. Гаразд? І тоді я врятуюся.

— Врятуєшся? Тобто позбудешся бруду, який залишив у тобі Нобору Ватая?

— Саме так.

Я уважно подивився на неї. Без накладних вій її обличчя мало зовсім дитячий вигляд.

— Послухай, що, власне, являє собою цей Нобору Ватая? Він старший брат моєї дружини, та якщо подумати, я майже нічого про нього не знаю. Про що він думає? Чого йому треба?.. Нічого не доберу. Знаю тільки одне: ми не зносимо один одного.

— Ви з ним належите до різних, протилежних світів, — відповіла Крита. На мить замовкла, підшукуючи слова, й вела далі: — У світі, де ви втрачаєте, він тільки наживається. Світ, який вас відкидає, його визнає. І навпаки. Ось чому він так вас ненавидить.