Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
І коли я прийшла до тями, то була вже іншою людиною.
Крита замовкла й поглянула на мене.
— От що тоді сталося, — тихо промовила вона.
Нічого не відповівши, я чекав, що вона скаже далі.
14
Крита Кано готується до від'їзду
Крита Кано розповідала далі.
— Кілька днів після того я жила з відчуттям, ніби моє тіло розпалося на частини. Коли йшла, не відчувала землі під ногами, їла — не розуміла, що жую, а як спокійно сиділа, то опинялася в лабетах страху — ніби без кінця провалююсь у безодню або, як повітряна куля, піднімаюся кудись угору. Власні рухи і відчуття ніяк не пов’язувалися з моєю фізичною суттю. Вони, здавалось, жили самі по собі, без жодного зв’язку з моєю волею, без жодного порядку і напряму, а я не знала, як угамувати такий страшний безлад. Залишалося одне — чекати відповідного часу, коли все вляжеться. Я казала домашнім, що почуваюся погано, і з ранку до вечора сиділа, замкнувшись, у своїй кімнаті й майже нічого не їла.
У такому сум’ятті збігло кілька днів — гадаю, три-чотири. А потім усе заспокоїлось, уляглося, наче після шаленого буревію. Я озирнулася навколо, подивилася на себе й збагнула, що стала новою, не такою, як раніше, людиною. Одним словом, це було моє третє «я». Перше мучилося від нестерпного безперервного болю. Друге не відчувало болю і взагалі втратило будь-які відчуття. Перше було моїм первісним «я», яке ніяк не могло позбутися важкого ярма — болю. Коли ж я намагалася силоміць його скинути, тобто вчинити невдалу спробу самогубства, народилося моє друге «я», так би мовити, проміжна форма. Фізичний біль, що мучив мене, справді зник, але разом з ним відступили й потьмяніли всі інші відчуття. Разом з болем мене покинула воля до життя, фізичні й душевні сили. І от коли минув цей дивний перехідний період, з’явилося нове моє «я». Я ще не знала, повинна я бути такою чи ні. Однак я відчувала, нехай і невиразно, що рухаюся у правильному напрямі.
Крита Кано підвела голову й пильно глянула мені в очі — здавалось, хотіла дізнатися, яке враження справила на мене її розповідь. Її руки все ще лежали на столі.
— Отже, ти хочеш сказати, що цей чоловік зробив тебе новою особистістю? — запитав я.
— Можливо, — відповіла Крита й кілька разів кивнула. Її обличчя залишалося безвиразним, немов дно висушеного ставка. — Завдяки тому, що від його пестощів і доторку пальців я вперше в житті зазнала неймовірної сексуальної насолоди, у мені відбулася якась велика фізична зміна. Я не розумію, чому так сталося і чому саме цей чоловік спричинився до цього. Хоч би там що, але врешті-решт я опинилася в цілком новій оболонці. І коли жахливе сум’яття, про яке я вам розповідала, минулося, я постаралась сприйняти своє нове «я» правильнішим. Як-не-як, мені вдалося вибратись із глибокого оціпеніння, схожого на задушливу в’язницю.
Однак після того ще довго неприємний осад лежав на моїй душі темною тінню. Щоразу, коли я згадувала його пальці, згадувала, як він запихав щось у мене, як вилізав назовні (або мені так здавалося) слизький клубок, я ніяк не могла заспокоїтися. Мене охоплював непозбутній гнів і відчай. Я хотіла стерти з пам’яті той день, але не змогла. Бо цей чоловік розкрив щось у мені. І це відчуття пов’язувалося в моїй пам’яті назавжди зі згадкою про нього. І ще я відчувала на собі сліди скверни. Ось таке суперечливе почуття, розумієте? Зміна, що сталася зі мною, можливо, правильна. Але, з іншого боку, вона принесла із собою щось брудне, неправильне. Я довго мучилась, розриваючись від такої суперечності.
Крита знову глянула на свої руки, що лежали на столі.
— Після того я перестала продавати своє тіло. Сенсу в цьому вже не було, — сказала Крита. Її обличчя все ще залишалося безвиразним.
— І ти так просто зуміла із цим покінчити? — спитав я.
Вона кивнула.
— Покінчила — от і все. Нічого нікому не казала… Перестала торгувати собою, та це не створило жодних проблем. Усе обійшлося просто. Сподівалася, що мої «опікуни» подзвонять, але вони мене більше не чіпали, хоча знали мою адресу й номер телефону. Могли погрожувати, однак цього врешті-решт не сталося.
Ось так я знову стала зовні звичайною дівчиною. У той час я віддала батькам усе, що в них позичила, й навіть дещо відклала. Брат на ці гроші купив собі нову тарадайку. Напевне, він і не уявляв собі, як я натерпілася, щоб повернути свій борг.
Потрібен був час, щоб звикнути до своєї нової особистості. Довелося з’ясовувати, яка вона, як функціонує і що відчуває. Зрозуміти це на досвіді, запам’ятати й накопичити в собі. Розумієте? Адже в мені нічого не залишилося, усе ніби витекло. Моє «я» було новим і водночас майже порожнім. Я мусила потроху заповнювати цю порожнечу. Довелося власними руками ліпити саму себе, тобто те, з чого складається моє «я».