Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Формально я ще вважалася студенткою, але повертатися до університету не мала бажання. Вранці виходила з дому, йшла в парк і сиділа там на лавочці, нічого не роблячи, або прогулювалася його доріжками. Коли падав дощ, заходила в бібліотеку, клала на стіл перед собою яку-небудь книжку і вдавала, що читаю. Іноді цілий день сиділа в кінотеатрі або сідала в міську електричку і їздила по кільцевій лінії Яманоте. Здавалось, ніби плаваю на самоті в непроглядному космічному мороку. Навіть порадитися не мала з ким. Якби Мальта була поряд, розповіла б їй усе, нічого не приховуючи, але сестра, як я вже казала, жила тоді на далекому острові Мальта й гартувала свій дух. Її адреси я не знала й зв’язатися з нею не могла. Мусила покладатися на власні сили. У жодній книжці немає пояснення того, що я пережила. Та незважаючи на самотність, нещасною я не почувалася. Я міцно вхопилася за власне «я». Принаймні тепер, я мала за що триматися.
Моє нове «я» відчувало біль, але не так гостро, як раніше. І водночас я навчилася уникати його. Тобто відійти від фізичної оболонки, яка відчуває біль. Розумієте? Я можу відділити свою фізичну суть від нефізичної. З мого пояснення може видатися, що це важко зробити, а насправді, коли засвоїш цей метод, — зовсім нескладно. Коли біль приходить, я відділяю свою фізичну суть. Це все одно, що тихенько вийти в сусідню кімнату, коли приходить непрошений гість. Усе відбувається дуже природно. Я усвідомлюю, що в мене щось болить, але перебуваю тоді в іншому місці. Так би мовити, в сусідній кімнаті. Тому ярмо болю на мене не лягає.
— І ти завжди, коли заманеться, можеш так розділятися?
— Ні, — трохи подумавши, сказала Крита. — Спочатку це мені вдавалося лише тоді, коли тіло відчувало фізичний біль. Іншими словами, біль — ключ для роздвоєння свідомості. А потім за допомогою Мальти я до певної міри навчилася керувати цим процесом. Та це було набагато пізніше.
А тим часом від сестри прийшов лист. Вона писала, що три роки гартування її духу на Мальті нарешті скінчились і через тиждень вона повернеться до Японії. І нікуди звідси більше не поїде. Я зраділа, що зможу знову з нею зустрітися. Адже ми з нею не бачилися років сім-вісім. Як я вже казала, Мальта — єдина в світі людина, якій я можу в усьому звіритися.
Того ж дня, коли вона приїхала, я розповіла їй геть-чисто все, що зі мною досі відбувалося. Мальта вислухала мовчки мою довгу дивну історію до самого кінця, не задаючи жодного запитання. А коли я замовкла, вона глибоко зітхнула й сказала: «Видно, мені треба було залишатися дома й оберігати тебе. А я чомусь не помітила, що в тебе такі складні проблеми. Можливо, тому, що ти надто близька мені людина. А втім, я мусила щось робити. Мусила сама декуди їздити. Іншого вибору не було».
Я попросила її особливо не турбуватися. Адже це мої проблеми, які врешті-решт поволі вдасться розв’язати. Трохи задумано помовчавши, Мальта сказала:
«Усе, що ти пережила відтоді, як я поїхала з Японії, — це гірко й страшно. Але, як сама кажеш, ти потроху, крок за кроком, наближаєшся до нормального стану. Найприкріше вже минулось і ніколи не повернеться. Нічого подібного з тобою більше не станеться. Це непросто, але з плином часу багато чого ти забудеш. Однак без справжнього власного „я“ людина не може жити. Бо це — як земля під ногами. Без неї нічого не побудуєш…
Однак про одне треба пам’ятати — цей чоловік осквернив твоє тіло. Цього взагалі не мало статися. Ще трохи — і ти була б утрачена назавжди. Можливо, тобі довелося б блукати в цілковитій порожнечі. Але, на щастя, випадково вийшло так, що в той час твоє „я“ відрізнялося від первісного, вродженого, а тому ефект виявився протилежним — тобі вдалось звільнитися з цього перехідного стану. Тобі справді пощастило. Однак ця скверна залишилася в тобі, і її треба якось позбутися. Я не можу змити її з тебе — не знаю, як це зробити. Тобі самій доведеться шукати способу, щоб собі в цьому зарадити».
Сестра дала мені нове ім’я — Крита. Наново народившись, я потребувала нового імені. Воно сподобалося мені відразу. І Мальта використовувала мене в ролі медіума. Під її керівництвом я навчилася управляти своїм новим «я», розділяти тіло й душу. Нарешті вперше в житті я змогла зажити тихо й спокійно. Однак моє справжнє «я» все ще залишалося недосяжним. Для цього багато чого не вистачало. Але тепер поруч була Мальта, на яку я могла спертися. Вона розуміла мене й сприймала такою, якою я є. Вела мене й захищала.