Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Так, він жартував їхнім коштом і хотів, щоб вони вгадували його таємні думки, а вони не вміли. І вже зовсім не розуміли, що він оберігає їх — не для війни, від якої нас хай бог боронить, а не оборонить, то ми вже самі дамо собі раду. Ні, Анрі прямував до того, щоб урівняти свою давню віру в законних правах і суспільній вазі з вірою більшості. Це буде не короткий шлях; перші кроки на ньому — це приниження перед папою, відмагання від єзуїтів, суворість до давніх друзів, легковажний жарт. Анрі має, на оці мету, якої не бачить більш ніхто, а він мусить про неї мовчати. Коли він таким чином убезпечить у своєму королівстві «істинну віру», дасть їй цілковиту волю, це буде його справжнім виправданням і апогеєм його правління. Він повинен стати дуже великим, перше ніж спроможеться на це.
Найкращий з його слуг, Роні,— що він, власне, знає? Або Агріппа, що любить його більше за всіх? Роні віддав себе державі, а отже, й королю. Це ж кам'яна статуя; хто перешкоджає піднесенню короля, того треба усунути, навіть його любу владарку Габрієль, — Роні твердо стоїть на цьому, хоч поки що заплющує очі на дещо. Тим менше тривожить найкращого слугу відхід власних його одновірців. Кожному по заслузі. Він сам стоїть непохитно, закутий у панцер; так, у обладунку, й позує портретистові, а портрета вішає в арсеналі, де він рахує та пише накази. Власний його життєвий шлях був повен лицарських пригод, з них уже склався б цілий роман, якого Роні, звичайно, не напише, зате він уже збирає матеріали для книги про господарство країни. Годі вже романтики; а втім, мабуть, Роні й у найромантичніших обставинах лишався тверезим.
Романтиком лишивсь Агріппа, бо таким уродився. Пан д'Обіньє якось дуже гостро зітнувся з паном де Роні — так, як можуть зітнутись тільки давні друзі, кожен з яких у глибині душі певен, що другий його не викаже, а тому вони в суперечці доходять до крайньої відвертості. Агріппа зажадав:
— Ні слова проти цієї прекрасної й чарівної жінки, бо вона надихає короля перевершувати самого себе. Без «любої владарки» його геній не досяг би такої різнобічності й сили. Ми й самі б від цього не виграли, а насамперед ви, пане де Роні, зостались би посереднім офіцером… Та ви, по суті, такий і є,— сам до себе додав Агріппа.
Роні в холодному гніві погодився:
— Хай так. Одначе «люба владарка» зраджує короля з герцогом де Бельгардом і від нього має отого королівського сина.
— Викликаю вас на двобій, шановний пане! — вигукнув запальний низенький чоловічок. Супротивник кинув па нього згори нищівний погляд голубих емальових очей.
— Перше ніж я заколю вас, — мовив пан де Роні,— опишіть хутенько прекрасний і чарівний предмет вашої спірки у віршах. Правда, вийдуть вони посередні, бо такий з вас і поет, і офіцер, — додав і він, теж сам до себе.
Агріппа був занадто гордий, щоб захищати свій талант. Про складання своїх віршів і про свої бойові якості говорити не годиться. Але він сказав — і сказав так, що обом видалось, ніби тепер уже він говорить звисока, бо він неначе виріс:
— Королю підсовують пасквілі. Не хотів би я бути тим, хто на це зважується.
— Про що це ви балакаєте, — сказав Роні не запитальним, а зневажливим тоном. Він мав тверді уявлення про власні обов'язки. Забіяка, фантазер і злидар Агріппа ніколи не вмів бачити дійсність, а для Роні обов'язок — це те саме, що розуміння дійсності. Отож він повів далі так: — Ваша царина — слова; байдуже, якого змісту, аби гарно звучали. Коли я не помиляюсь, ви не смієте показатись на очі його величності, бо набалакали зайвого. Ви розплескали, ніби в злиднях народу винна «люба владарки». Звісно, ця дама отримує більше грошей, ніж ви. Але ж це саме звинувачення є в тих пасквілях, і того, хто дає їх читати самому королю, а не пускає безвідповідальні жартики в нього за спиною, треба вважати людиною обов'язку.
Агріппа розчув тільки одне.
Я не смію показатись йому на очі? Я?
— Бо вам то кінець, Він вас уб'є — це його власні слова.
Aгріппа вмить вибіг, скочив на коня і чвалом помчав до Лувру. Анрі теж саме над'їхав.