Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
Вона знала: цілком можливо, що я не дотримаюся цієї обіцянки. Але робитиму все, щоб таки дотриматися.
Намацуючи вимикач, я обпік руку.
4. II
Нічний гість
Лінин день народження був за тиждень.
Сім днів.
Сто шістдесят вісім годин.
Десять тисяч вісім секунд.
«Обирай сама».
Ми вже не мали жодних сил на шифри й коди, та все одно тікали зі школи, аби ще хоч один день почитати «Книгу місяців». Я став майстром з підробки Амминого підпису, а просити записку від Мейкона Рейвенвуда міс Тестер не зважилась би повік. Тож одного холодного ясного дня ми знову сиділи в саду Ґрінбраєру, закутавшись у старий спальник з тарабайки, і всоте, чи навіть утисячне, намагалися знайти в книзі чергову підказку.
Ліна почала здаватися. Її стеля була всіяна написами — словами, які вона не могла сказати, думками, які вона боязко тримала при собі.
Її не було в чому винити — ситуація справді залишала мало шансів. Та я не поспішав здаватись. І ніколи б не здався. Ліна ж відкинулася на мур — і по стіні поповзла тріщина, як знак наших зникаючих надій.
— Це нереально. Заклинань стільки, що ми навіть не знатимемо, що шукати.
Примовлянь дійсно було не злічити. Вони існували на всі випадки життя: для осліплення невірних, для викликання припливів, для зв’язування рун.
Та в жодному з них не йшлося про «Зняття прокляття з родини, приреченої на обрання пітьмою», чи «Заклинання, що віднадило би пра-пра-прапрабабцю Женев’єву від воскрешення її героя-солдата», чи «Заклинання-оберіг на день обрання». Або ж про те, чого я шукав найбільше: про своєчасний порятунок коханої дівчини — яка нарешті могла так назватись.
Я повернувся до змісту: Obsecrationes, Incantamina, Nectentes, Maledicentes, Maleficia.
— He хвилюйся, А. Ми все з’ясуємо.
Та цього разу засумнівався навіть я.
Що довше книга залишалася на верхній полиці моєї шафи, то частіше мені здавалося, що в моїй кімнаті ширяють духи. Ліна теж запідозрила неладне, а щоночі ми бачили ті ж самі жахливі сни. Я спав усього лише кілька годин на добу і щоразу, як заплющував очі, вони чигали на мене знову. Нічна мана кружляла по колу, і в кожному сні я втрачав Ліну. Мені вже несила було жити так далі.
Тому я вирішив не спати — накачувався глюкозою і кофеїном від «коли» й енергетиків, без кінця грав у комп’ютерні ігри, перечитував усе від «Серця темряви»[24] до улюбленого випуску «Срібного серфінгіста», де Галактус поглинає всесвіт. Але, як і всі смертні, що не сплять кілька діб поспіль, на третю чи четверту ніч я заснув мало не навстоячки.
Навіть Галактус не витримав би такого надзавдання.
Вогонь.
Полум’я скрізь.
І дим… Я задихався від попелу й згару, сліпнучи від темряви, що поглинула все навкруг. Моє тіло наждаком продирала спека.
У вухах ревів вогонь.
Ліна зникла, її зойки лунали тільки в моїй голові.
«Відпусти! Тікай звідси!»
Мій зап’ясток от-от мав розірватися, кістки напиналися, мов гітарні струни. Її пальці вислизали, вона чекала, що я ось-ось відпущу її, але я цього ніколи б не зробив.
«Не смій, А.! Не думай відпускати!»
«Облиш мене. Прошу, рятуйся!»
Я не збирався її лишати.
Але вона вислизала з моїх пальців, я тримав її ще міцніше, але вона вислизала…
Я скочив у ліжку, задихаючись від диму. Сон був настільки реальним, що в роті гірчило, та в кімнаті й не пахло спекою. Навпаки — стояв холод, адже в мене знову відчинилося вікно. У місячному сяйві очі призвичаїлися до темряви швидше, ніж завжди.
Краєм ока я помітив у пітьмі силует. Хтось рухався у тіні.
— Чорт!
Цей хтось хотів утекти непоміченим, але не встиг. Я побачив його, а отже, йому залишилося єдине — подивитись мені в обличчя.
— Хоч я особисто сказав би інакше, чи маю я право судити тебе після такого неблагопристойного вчинку? — Мейкон розплився у добре знайомій кіношній усмішці й підійшов до мого ліжка. На ньому було довге чорне пальто і темні слакси — він ніби пів дня вичепурювався на якийсь ретро-бал. Не дивно — адже для сучасної вечірки йому б вистачило й п’ятьох хвилин.
— А що це ви робите в моїй спальні?
Мейкон замислився, а це означало, що він не мав напоготові ані гострого слівця, ані пишномовного пояснення.
— Все дуже заплутано.
— То розплутайте! Якщо ви посеред ночі залізли до мене в кімнату, то ви або вампір, або якийсь збоченець. Або й те й те. Що саме?
— Ех, смертні! Все б вам або біле, або чорне. Я не мисливець і не лиховод. Ти, певно, плутаєш мене з моїм братом, але кров мені не цікава, — Мейкон аж здригнувся. — Ні плоть, ні кров.
24
«Серце темряви» (Heart of Darkness) — роман англійського письменника Джозефа Конрада.