Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Ця надія дала мені силу устояти на своїм посту підчас органічно мені противних страхіть нещасливої памяти братоубійчої війни в перших часах повстання; вона дала мені право переконувати моїх однодумців Гетьманців, що вони помиляються, відходячи з прокльоном від української політичної праці, втікаючи зі свого, не меньше їм рідного, як і українським соціялістам, краю; вона дала мені змогу працювати, дивлячись потім на масову еміграцію української соціалістичної інтелігенції, яка, під видом всяких потрібних і непотрібних місій, а то й так просто, втікала в світ за очі з України від діл рук своїх; вона удержувала мене врешті від привабливої спокуси відійти геть від того — зовсім зрештою зрозумілого — розгардияшу, який запанував був тоді в нашій закордонній політиці, руйнуючи те, що здобула вже собі українська державність за кордоном в часах Гетьманщини.
Одначе дальші події в Україні скоро сі мої надії знівечили, і разом з цими подіями розвіялась моральна підстава мого співробітництва з політично відмінним від моїх поглядів Урядом, підстава, без котрої ніяка честна і лояльна праця неможлива, бо лояльність в співробітництві людей різних переконань мусить бути все обостороння.
Я побачив, що не зважаючи на те страшне становище, в якім опинилась наша Держава, Уряд Республіканський, ще меньше як давний Уряд Гетьманський (бо там хоч проби бували) спромігся зробити над собою те моральне зусилля, котре дало-б йому змогу обєднати коло себе всі верстви і всі класи України для оборони своєї Батьківщини. Пустившись берега, він покотився по лінії найменьшого опору, по лінії вузькокласової партійности і безвідповідальної демагогії. Не він веде народ за собою, як се личило-б в ті критичні часи Урядові Народньому і тій інтелігенції, котра за ним стоїть, а сам дає себе вести темній, неволею довгою здеморалізованій масі. І на сій безпросвітній дорозі нищиться не тільки держава, але й сама Нація наша, нищиться сама наша національна ідея. Факт розстрілу Отамана Болбочана, котрий для мене став безпосередньою причиною моєї димісії — се тільки вище, видніще полумя того процесу самопаленя, в якому згоряє наша хата.
Розстріл Отамана Болбочана се не «дрібний епізод», як доводиться від декого чути. Не дрібний тому, що при нашім страшнім убожестві на людей, кожна свідома, честна одиниця на вагу золота важиться в нашім національнім бюджеті. Не дрібний тому, що Болбочан був одним з найвидатніщих представників тих Українців, котрі хоч пристали до національної роботи допіру в часах революції, але пристали щиро і всею душею. Він був одним з тих честних, свого імени достойних офіцерів, котрі, вступивши до української армії і прилучившись до свідомого українства, творили оружну міць і підставу нашої Держави. І цього лицаря, що бючись з ворогом пройшов всю Україну і що з неї не втік до самої послідньої хвилини (хоч міг се зробити, як се зробило, ще й гроші позабиравши, сотні инших «народолюбних» отаманів), благаючи цілими місяцями від Уряду тільки одного — суду над собою, який би дав йому змогу доказати свою невинність і вернутись на фронт до своїх улюблених полків — цього, одного з так рідких дійсних українських патріотів, розстріляли… За що? «За намір перевороту, організованого самостійниками, та хліборобами-демократами» — прочитав я, очам своїм не вірячи, в урядовім «огляді стратегічного і політичного становища на Україні» від 26 Червня с. р. Але-ж, тоді, чому розстріляний тільки Болбочан, чому до суду не притягнені всі самостійники і всі хлібороби-демократи, чому після того Ви, Вельмишановний Пане Міністре, мене, як Вам відомо, члена Головної Управи Хліборобсько-Демократичної партії, запрошуєте від імени Уряду прибути для участи в розвязуванню важливих державних питань??
Зразу-ж підкреслюю, що ні на хвилину не допускаю тут підступу чи провокації, і тому вважаю себе в праві, шануючи нашу Державу, шануючи її Уряд, шануючи врешті честь нації і честь свою, відповісти на адресоване до мене запрошеня Уряду так: призначте ревізію процесу Отамана Болбочана; реабілітуйте його добре, честне імя; реабілітуйте на словах і на ділі добру славу тих партій і груп українських, котрих Ви обвинувачували в «зраді»; припиніть безглуздий партійний террор і забезпечте фактично примітивну політичну волю для всіх горожан України, від правих Гетьманців до лівих Соціалістів]
Демократів] включно — тоді тільки появиться спільний грунт для співробітництва всіх честних людей України, тоді врешті буде знайдений може той міжкласовий компроміс, та середня національна, державнотворча лінія, без котрої оце вже два роки бємось ми як риби об лід, кровю і руїною значучи свій шлях до визволеня.