Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника

[Української Народньої Республіки]

Вельможного Пана Андрія Лівицького

Вельмишановний Пане Міністре!

У відповідь на письмо Ваше з 15 Вересня б. р. маю честь переслати Вам і через Ваше посередництво Правительству У.Н.Р. мою щиру подяку за вдоволеня мого прохання про димісію і за ті високо-ласкаві слова, котрі Ви зволили передати мені від себе і від імени Уряду нашого. Сі слова і висказане в них до мене довіря тим цінніші для мене, що вони дають мені моральне право, розстаючись з політичною діяльністю, сказати щиро і отверто Вам, керовникам нашої політики, які причини примусили мене з жалем великим від нашої державної роботи відійти. Вони дають мені теж право звернути Вашу увагу на деякі факти, котрі, на мою думку, приносять велику шкоду нашій національній справі і нашому державному будівництву.

Щоб уникнути всяких непорозумінь, мушу насамперед з’ясувати своє становище (Вам м. б. зрештою відоме) супроти подій останніх часів.

Отже коли я, призначений, як Вам відомо, Послом од Гетьманського Уряду і разом з тим переконаний сторонник гетьманської форми правління, рішився, після зробленої мені пропозіції, остатись на своїм становищі і при Уряді Республіканськім, то керувався я перш за все принціпом, що в ті тяжкі і рішуючі для нашої нації і держави часи не вільно нікому усуватись від роботи, не вільно свої приватні погляди і бажання ставити вище від загальної справи, що на бік мусять відходити розєднуючі моменти, а мусить натомість культивуватись все, що єднає всіх нас Українців коло спільного і всім нам однаково потрібного державно-національного будівництва. Підставою мого лояльного відношеня до нового Уряду була тверда надія, що Уряд сей, научений гірким досвідом нещасливої класової політики послідних часів Центральної Ради, не повторить старих своїх помилок, не повторить також помилок тих українських правих та поміркованих кругів, котрі, сотворивши Гетьманщину, не зуміли однак найти дороги до порозуміння з лівими українськими колами, а тим самим не зуміли піднятись до загально національної ідеології і витворити того міжкласового національного цементу, без котрого будова держави нашої абсолютно неможлива.

Адже новий Уряд повстав з ідеї «Національного Союза» і коли, думав я, він зважився в такий страшний момент руйнувати повстанням власну Українську Державу тільки через те, що, на його думку, керманичі цієї держави вели не національну і вузько класову політику, то він власне — Уряд повстанський — стане Урядом не вузькокласовим і справді національним.