Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Так, чув, — сказав Бренан, хоч насправді не знав жодних подробиць; йому було відомо лише про сам факт загибелі Ґарета аб Фіннагана під час невдалого морського походу на Інісойд Лаврадир. — Співчуваю вашій втраті.
— Дякую. — Монаган відпив з келиха ковток вина і мигцем глянув на жонґлерів, що учворяли посеред зали карколомні трюки на догоду бенкетувальникам. — Мій батько, без сумніву, був видатною людиною. Та на свою біду, він народився сином не того ґрафа.
— Перепрошую? — не збагнув Бренан.
— Наше князівство континентальне, — пояснив Монаган, — і завжди славилося своєю сухопутною армією. Але на суші Катерлах давно не воював і в найближчому майбутньому не воюватиме. От якби наш рід правив одним із приморських князівств, то батькові вдалося б зібрати більший флот, ніж той, з яким він вирушив на Лаврадири. Тоді, можливо, досяг би успіху. Лаврадирці й самі раді повернутися під владу Катерлаху, їм геть не подобаються нав’язані ейдальцями південські порядки. Вони мало не щороку надсилають до нас делеґації з проханням про допомогу, тому рано чи пізно нам доведеться вирішувати цю болючу проблему… А ви що думаєте з цього приводу?
— На жаль, поки нічого, — чесно зізнався Бренан. Він не хотів відповідати хитрими викрутасами на щирість свого співрозмовника. — Я ще дуже кепсько орієнтуюся в багатьох питаннях, які для кожного катерлахця здаються очевидним, і саме з цієї причини вирішив поступитися лордові Ріґвару. Зараз це питання в його компетенції. Ну, а я можу лише переказати вам позицію леді Ейрін вер Ґледіс, яка вважає, що з боку її діда, герцоґа Рувінського, то була неправедна війна, і захист одновірців став для нього просто зручним приводом для загарбання чужих земель.
— Он як? — здивувався Монаган. — Досить несподівано для онуки Амона аб Гована… А ви що, не довіряєте її судженням?
— Чому ж, довіряю. Але не висловлюю її думку, як свою, бо хочу скласти власну — на підставі знайомства з усіма фактами, а не лише з їх тлумаченням.
— Так, це правильно, — не став заперечувати молодий ґрафич. — В ідеалі правильно. А з іншого боку, королі та князі не в змозі особисто розібратись у всіх питаннях, з яких мають ухвалити рішення. На це їм просто забракне і часу, і сил. Тому в більшості випадків доводиться покладатись на думку міністрів та радників.
— Але є питання, в яких конче необхідно розбиратися особисто, — зауважив Бренан. — Це питання війни та миру, життя і смерті. Такі справи я розглядатиму в найменших деталях, від початку й до кінця.
— Тоді на вас чекає багато роботи, лорде-наступнику, — сказав Монаган. — Дуже багато…
Корабель з Марвен і Ґрайне прибув наступного дня невдовзі після другої по півдні. Ще на світанку сестра Моркадес повідомила листом орієнтовний час, коли вони допливуть до Ейгайна, згодом уточнила його, а о пів на другу написала, що їм залишилося менше години. Тож Бренанові не довелося цілий ранок нервувати в непевному очікуванні і надсилати вниз по річці патрульних, щоб вони сповістили його про наближення корабля. Останнього листа від Моркадес він отримав, уже готуючись до від’їзду, і негайно, але без зайвого поспіху, вирушив з ґрафського палацу до розташованого на околиці міста річкового порту.
Коли корабель став наближатися до берега, Бренан розгледів на його палубі двох молодих на вигляд жінок, вдягнених надто легко для сьогоднішньої морозної погоди. Поруч із ними стояли дві темноволосі дівчинки в ошатних і, напевно, дуже дорогих шубках. Менша з них була десь така на зріст, якою він пам’ятав старшу; ну, а старша вже сягала маківкою вище плечей обох відьом — яких, до речі, не можна було назвати низенькими. Обидві дівчинки дивились у бік Бренана; менша несміливо махала йому рукою, а от старша стояла майже нерухомо.