Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
— Коли у пані Фастре бували зйомки, вона просто залишала собаку вдома?
— Жодного уявлення. Я просто знаю, що вона на зйомки приходила, а собачка — ні.
— Але, мабуть, було б не дуже для неї звично покинути тварину саму на кілька днів?
— По-щирості, я не так знаю багато про своїх актрис — у нас відносини суто професійні, не приватні. Все, що я знаю — це те, що минулого вечора вона не з’явилася на прем’єру свого нового фільму, і це геть на неї не схоже.
— Коли ви востаннє бачили пані Фастре?
— Близько тижня тому.
— І було напевне умовлено, що вона прийде на прем’єру?
— Ще б пак! Це само собою зрозуміло: прем’єра — це найбільш очікувана подія і для акторського складу, і для глядачів. Жанет завжди насолоджувалася такими побаченнями з аудиторією, вона ніколи їх не пропускала. Тому ми так хвилюємося. — Він зробив паузу і голос його став м’якшим. — Їй подобається керувати автомобілем. Не так, щоб вона десь у відлюдному місці... зазнала аварії...
— Ви вчора не намагалися знайти її вдома?
— Ваші колеги питали мене про це. Звісна річ! Ми телефонували до її квартири, потім — до її консьєржа; і коли він сказав, що не бачив її вже кілька днів, ми здивувались і повідомили про це в поліцію.
— Не займай!
Собака став обома передніми лапами на полицю, яка нахилилася вперед — ось-ось повивалюються на підлогу теки з файлами.
— Я сподіваюся, комісаре, ви знову до собаки?
— Ви можете назвати кількох людей, які трохи ближче знають пані Фастре? Когось з рідні чи друзів тут, у Берліні?
— Це складно. Я вже казав, що мало про неї знаю. Вона намагалася якомога частіше бувати у своїх у Бельгії. Вона сама з Мальмеді.
— А не може вона зараз там бути?
— Ні, ми телефонували. Але я все це вже казав вашим колегам.
Рат подякував йому і поклав слухавку. Він небагато довідався. Але тепер, принаймні, він знав, як звати собаку.
У двері постукали, і увійшов худий шупо з червоним носом картоплиною.
— Отже, ви, пане комісаре, собачку надибали?
— Та скидається на те.
— То я у вас тваринку заберу, правда? У нас там є трохи місця у розпліднику.
Шупо зробив крок до Кірі, яка тепер нюхала фікус у кутку, поруч з вікном.
— Ходи лишень до татуся, — мовив чолов’яга, схилившись до собаки, яка підозріло дивилася на синій однострій.
Коли шупо зробив наступний крок, Кірі почала гарчати і забилася у куток.
— Як його звати? — запитав шупо.
— Її звати Кірі. Це дівчинка.
Червоний ніс зробив чергову спробу.
— Ну ж бо, Кірі, ходи, ма шері, ходи сюди!
Очевидно, чари прусської поліції не діяли на Кірі. Її гарчання стало більш загрозливим, вона кілька разів коротко і твердо гавкнула.
— «Чи хочеш — не хочеш, візьму тебе я», — процитував червоний ніс Гете і спробував рішуче ухопити Кірі, але та вивернулася, й шупо, буквально спіймавши облизня, сам приземлилася на підлогу.
— Обережно з твариною, це чистокровна порода. І точно не дешева. Належить кінозірці.
— Воно ще й чистокровне? — Шупо підвівся. — Я ніколи раніше таких собак не бачив.
— Це був’є. Походить з Бельгії. Так само, як його хазяйка.
— Он воно що! Вона досі, либонь, недолюблює прусаків, після чотирнадцятого року.
— Ми можемо її перехитрити, — запропонував Рат. — Вона мені симпатизує.
Він узяв шворку зі столу і нахилився.
— Нумо, Кірі, іди сюди!
Тваринка підбігла і пхнула Рата мокрим носом, кличучи побавитися разом. Ґереон легко причепив шворку до нашийника.
— Ну от, — подав він шупо шкіряний ремінець, — тепер вона ваша.
— Фірма дякує!.. Відтак, ходімо помаленьку.
Кірі відразу помітила, що відбувається. Щойно шворка перейшла з рук у руки, вона почала гавкати, скімлити і вити, з усіх сил опираючись несправедливості.
— Та воно ж яке сильне! — дивувався червоний ніс, намагаючись тягнути собаку до дверей. Кірі вила і валувала так голосно, що на її протести прибігла Фосс.
— Що тут відбувається? — запитала секретарка. — Леле! Бідна тварина! Що ви з нею робите?
— Я знаю, що роблю, — буркнув шупо, червоний ніс якого тепер блищав від поту. — Але ви не хвилюйтеся! Щойно посаджу її до вольєри, вона втихомириться.
— Ви чудовисько! Пане комісаре, скажіть йому!
— Але ж, фройляйн Фосс! Чоловік просто виконує свою роботу!