Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 966-8201-26-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)». Краткое содержание книги:
Біографічний довідник містить відомості більш як про тисячу генералів та старшин Армії Української Народної Республіки, а також командирів армійських з'єднань Армії Української Держави гетьмана П. Скоропадського.
Наприкінці книги подається загальний список генералів та старшин Генерального штабу Армії Української Держави з докладними біографічними відомостями.
Видання містить багатий ілюстративний матеріал, зібраний в архівах України, Польщі, Росії та у приватних колекціях.
Книга розрахована на науковців, викладачів, студентів, а також усіх, хто цікавиться історією України та її збройних сил.
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 291–169; Марущенко-Богдановський А. Лист до редакції//Табор. — Варшава — 1928. — Ч. 7. — С. 84–87; Марутценко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку// За Державність. — Каліш. — 1936. — Ч. 6. — С. 195–196; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Моск-ва. — 2004. — С. 705.
(17.11.1877—?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Нова Водолага Валкського повіту Харківської губернії. З початком Першої світової війни був мобілізований до 85-го піхотного запасного батальйону. Закінчив 3-тю Московську школу прапорщиків (14.08.1915), служив у 664-й пішій Полтавській дружині. Останнє звання у російській армії — поручик.
У травні 1917 р. на чолі 275 козаків перейшов з 664-ї дружини до 1-го Українського Запорізького полку, що створювався з українців запасних частин Москви. Брав участь у І, II та III Всеукраїнських військових з'їздах. У 1917 р. очолював Українську військову раду Московської військової округи. З листопада 1917 р. був начальником військових частин, сформованих з вояків-українців у Москві. З грудня 1917 р. — командир 1-ї сотні 2-ї Української юнацької школи, старшина Чорного куреня Гайдамацького Коша Слобідської України. З 08.04.1918 р. — комендант Харкова. За Гетьманату П. Скоропадського — голова. харківської філії товариства українських офіцерів «Батьківщина», член місцевого відділення Національного Союзу. У грудні 1918 р — харківський військовий комендант. З 16.01.1919 р — комендант штабу Правобережного фронту Дієвої армії УНР. З березня 1919 р. був приділений до Військового міністерства УНР. З червня 1919 р. — на посаді тилового коменданта. У грудні 1919 р був інтернований польською владою у Рівному. З 28.04.1920 р — комендант Вінниці, згодом — Києва, знову — Вінниці. З 30.07.1920 р. — комендант штабу Армії УНР. З 01.11.1920 р — старшина для доручень Окремого корпусу кордонної охорони УНР.
У 1920-х рр жив на еміграції у Польщі (на Волині). Подальша доля невідома.
Син Олександр загинув у рядах Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 105–106; Р. С Окремий Стрілецький Запорізький Курінь// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 20–22; Ч. 11. — С. 20–22; Ч. 12. — С. 19–22; 1932. — Ч. 12. — С. 10–12;Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерії в 1917–1918 році// За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 141.
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
З кінця листопада 1918 р. — командир Запорізького Козачого Повстанського Коша військ Директорії, який 16.01.1919 р. було переформовано у 59-й піший дієвий полк Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–5.
(?—?) — полковник Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
З 17.02.1919 р. — начальник складів 9-го Дієвого корпусу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 9.
(29.01.1888 — після 1947) — полковник Дієвої армії УНР.
Народився у с. Добре Уманського повіту Київської губернії. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (в іншій реєстраційній картці вказано про закінчення Чугуївського училища) (1907), вийшов до 35-го Сибірського стрілецького полку. За кілька років до початку Першої світової війни вийшов у запас. Жив у Владивостоці. Був мобілізований до армії у 1914 р., командував ротою та батальйоном 274-го піхотного Ізюмського полку. З 01.02. до 10.07.1917 р. — т. в. о. командира цього полку. З 13.07.1917 р. — командир 43-го Сибірського стрілецького полку. З 02.09.1917 р — підполковник. Під час Першої світової війні був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (04.03.1916, за бій 18.06.1915), був двічі поранений, контужений, отруєний газами.
З 10.10.1917 р. помічник командира 4-го Козацького полку (416-го піхотного) 1-ї Української дивізії 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради. З 01.12.1917 р. — командир 8-го Гайдамацького полку 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради. З 23.12.1917 р. — командир 4-го Козацького полку військ Центральної Ради. У 1918 р. — помічник командира 4-го пішого Холмського полку Армії Української Держави. Під час протигетьманського повстання з частиною старшин свого полку перейшов на бік повстанців — до загону ім. С. Наливайка отамана Сумчука, був начальником штабу цього загону. З 06.12.1918 р. — отаман для особливих доручень головнокомандувача Південно-Західного району військ Директорії. З 22.12.1918 р. — начальник штабу 5-го Чернігівського корпусу військ Директорії. З 22.01.1919 р. — т. в. о. начальника Володимир-Волинської групи військ (згодом — 18-ї пішої дивізії) Дієвої армії УНР, що воювала на польському фронті. 02.03.1919 р. потрапив до польського полону. З 22.12.1919 р. — штаб-старшина у справі формування армії при військовому міністрі УНР. З середини березня 1920 р. — командир 1-го окремого пішого запасного куреня запасної бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР, що формувалася у Бресті-Литовському. З 25.05.1920 р. — начальник 6-ї запасної бригади; з кінця липня 1920 р. — начальник 2-ї збірної запасної бригади, незабаром перейменованої в 2-гу бригаду 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. На чолі бригади 11.11.1920 р. був інтернований у Румунії. До 1924 р. був комендантом табору інтернованих вояків-українців у м. Брашеві (Румунія).
На еміграції жив у Бухаресті. З червня 1941 р. працював радником та перекладачем у німецьких та румунських військових штабах.
У 1945 р. був схоплений НКВС у м. Тимішоари. Останні згадки про Г. Порохівського, що перебував під слідством, трапляються у документах МГБ і датовані 1947 р.
Порохівський Гнат, фото 1920 року (За Держав ність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 1067. — С. 65; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 54. — С. 9; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 135–164; Порохівський Г. Українська військова еміграція в Румунії//Табор. — 1929. — Ч. 11. — С. 76–86; Ч. 12. — С. 75–82. — Ч. 13; Порохівський Г Пам'ятна ніч у повстанському штабі//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 1. — С. 7–10; Ч. 2 — С. 18–20; Порохівський Г. Штаб Південного фронту/'/Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 7–8. — С. 15–18, Ч. 9. — С. 17–20; Вдовиченко О. Українська військова еміграції в РумуніїУ/Український Комбатант. — На Чужині. - 1956. — Ч. 4. — С 20–21.
(10.02.1865 — після 1938) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився у Санкт-Петербурзі. Білорус за походженням. Закінчив фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Витримав іспит на звання офіцера при 1-му військовому Павлівському училищі (1889), служив у лейб-гвардії Семенівському полку. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1895), обіймав штабові посади у Київській військовій окрузі. З 09.04.1900 р. — підполковник З 22.09.1902 р. — начальник штабу 4-ї округи прикордонної сторожі (Київ). З 06.12.1904 р. — полковник. З 25.04.1905 р. — начальник штабу військ Уральської області. З 12.09.1906 р. — штаб-офіцер управління 1-ї стрілецької бригади. З 11.03.1909 р. — штаб-офіцер для доручень штабу Варшавської військової округи. З 05.08.1910 р. — начальник штабу 8-ї піхотної дивізії. З 15.03.1912 р. — приділений до 145-го піхотного Новочеркаського полку (Санкт-Петербург). Брав участь у Першій світовій війні. У червні — жовтні 1914 р — штаб-офіцер для доручень штабу 6-ї армії. У жовтні — грудні 1914 р. — командир батальйону 333-го піхотного Глазовського полку. З грудня 1914 р. — командир 335-го піхотного Анапського полку. З 05.06.1915 р. — генерал-майор, командир бригади 64-ї піхотної дивізії. З кінця 1915 р. — начальник штабу 18-ї піхотної дивізії. З весни 1916 р. — у розпорядженні начальника Головного управління Генерального штабу. З літа 1917 р. — у розпорядженні командувача військ Південно-Західного фронту. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (12.11.1915, за бій 15–19.03.1915).