Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-329-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої служби України та широкого загалу читачів, які цікавляться представленою проблематикою.
Перші чотири види стягнень (попередження, догана, сувора догана, призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території) носять разовий характер, а інші три (заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб) є строковими.
При цьому засуджені, до яких застосовані строкові види стягнень, не можуть бути достроково звільнені від їх відбування. Виключення становить лише можливість дострокового звільнення засудженого з дисциплінарного ізолятора за станом його здоров’я.
2. Для застосування заходів стягнення необхідні дві підстави: 1) порушення трудової дисципліни; 2) порушення встановленого порядку відбування покарання.
Під порушенням трудової дисципліни слід розуміти недотримання норм законодавства про працю, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших локальних актів установ, підприємств, організацій, де працюють засуджені до обмеження волі; невиконання, неточне чи несвоєчасне виконання трудових обов’язків, законних наказів і вимог адміністрації виправного центру щодо організації виробничого процесу тощо.
Порушенням встановленого порядку відбування покарання є невиконання положень ст. 59 КВК України.
3. Засуджені до обмеження волі можуть бути також притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 390 КК України за: 1) самовільне залишення виправного центру; 2) злісне ухилення від робіт; 3) систематичне порушення громадського порядку; 4) систематичне порушення встановлених правил проживання.
Злісним ухиленням від відбування покарання у виді обмеження волі є самовільне, без поважних причин залишення засудженим території виправного центру, неповернення до місця відбування покарання, а також залишення місця роботи або місця проживання. Цей злочин визнається закінченим з моменту вчинення засудженим до обмеження волі хоча б одного із зазначених діянь.
Самовільним є таке залишення території виправного центру, яке вчинене: а) без спеціального дозволу адміністрації; б) особами, які попереджені про межі цього центру та про відповідальність за їх порушення.
Злісний характер ухилення від робіт у кожному конкретному випадку встановлює суд. Таке ухилення може виражатися у відкритій, демонстративній відмові від виконання робіт; у тривалому ухиленні від роботи шляхом симуляції хвороби; у з’явленні на роботу в нетверезому стані; у прогулах та інших неодноразових порушеннях трудової дисципліни тощо. Про злісність такого ухилення може свідчити, зокрема, характер і тривалість порушень, неодноразовість їх вчинення, застосування за раніше вчинені порушення заходів стягнення.
Систематичне порушення громадського порядку полягає у вчиненні засудженим не менше трьох адміністративних проступків (дрібне хуліганство, азартні ігри тощо), а систематичне порушення встановлених правил проживання — не менше трьох дисциплінарних проступків (збереження в житлових приміщеннях заборонених для засуджених предметів, виробів і речовин, неодноразова відсутність у житловому приміщенні після відбою, знищення або пошкодження меблів та інвентарю, вживання спиртних напоїв, пива, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів тощо), за які у встановленому законом порядку до особи були застосовані заходи адміністративного чи дисциплінарного стягнення.
Для вирішення цього питання адміністрація виправного центру надсилає прокуророві такі матеріали: подання; довідку з особової справи засудженого; характеристику із зазначенням допущених порушень і вжитих у зв’язку з цим заходів; довідку про заохочення та стягнення; пояснення засудженої особи з приводу допущених порушень; інші матеріали, що засвідчують допущені порушення та характеризують засудженого.
4. Якщо місцезнаходження засудженого не було встановлено протягом 15 діб, адміністрація виправного центру надсилає до суду подання про оголошення розшуку засудженої особи та направлення її після затримання до виправного центру в порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. Подальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутрішніх справ.