Повернутися дощем
- Автор: Талан Светлана
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1474-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Повернутися дощем». Краткое содержание книги:
— Додому хочеться? — пролунав неприємний скрипучий голос.
— Так, — відповіла, не повертаючись.
— Усі хочуть, але не всі повертаються.
У Насті всередині все завмерло.
— Але ж… нас обміняють? — несміливо спитала вона.
— Можливо. Як на мене, то я б вас тут і згноїв.
— Чому?
— Клопоту від вас було багато, сподівання мої не справдилися.
Насті було дивно чути, що Філін розмовляє спокійно — таке було вперше, і в кожному його слові вона намагалася вловити якусь каверзу.
— Скажи мені, укропко, ти завжди була така пришиблена? — продовжив чоловік.
— Що ви маєте на увазі?
— Невже ти й справді хочеш жити в країні, де прогнили всі нутрощі? Якщо ти розумна жінка, то чому не бачиш, що Україну грабують всі, хто приходить до влади? Що там нема майбутнього, зараз погано, а буде ще гірше. Ти так любиш своїх правителів, що ладна покласти за них своє життя?
У Насті все закипіло всередині. Філін її розлютив, і вона, забувши свої страхи, різко повернулася і вперше подивилася йому просто в очі.
— Так, Україні й справді не щастило з правителями, — сказала вона, чітко карбуючи слова, — і мені її шкода. Мені не байдуже, що її грабують і шматують, і ми, народ, давали владі це робити впродовж багатьох років, та все змінилося! І майбутнього не буде, якщо кожному українцю буде байдужа доля країни, а значить, і своїх нащадків. Ні, я не ладна покласти своє життя за правителів. Я можу віддати його за свою родину, за дітей, за українців, за те, щоб наступному поколінню жилося краще, ніж нам. І я впевнена, що в України буде щасливе майбутнє, головне — витримати всі випробування і гідно пройти крізь вогонь очищення.
— Красиві слова! — єхидно посміхнувся Філін. — Щось у тобі мені подобається. Може, залишишся у нас на роботі? Я дам тобі посаду, гідну зарплатню, а ти промиватимеш мізки тим, хто ще не зрозумів, що Україна — це фашизм, а молода республіка незабаром розквітне, як сад навесні.
— Бачу, ви й самі можете непогано говорити, — у її голосі забриніла легка іронія. — Але ж я вам щойно сказала, що люблю свою країну. Як я можу агітувати за ЛНР?
— Людина схильна підлаштовуватися під інших і зазвичай, коли вона розумна, обирає місце, де тепліше і зручніше.
— Я народилася в Україні, там виросла, моя душа там буде завжди. Чи можу я продати свою душу? Звичайно, ні. Ніколи!
— Дам вам з чоловіком житло.
— У нас воно є.
— Вшива квартирка з кухнею в шість квадратів? — хихикнув Філін. — У вас буде власний двоповерховий будинок, службова машина. Як така перспектива?
— Дякую, але краще вже на шести квадратах кухні, ніж жити у відібраному житлі, — відповіла Настя.
Вона підійшла до прапора, струсила з нього пил й обережно склала.
— Ти що робиш?! — Філін аж підскочив на місці.
— Візьму попрати.
— Поклади на місце! Він повинен лежати брудним! — закричав гнівно Філін.
— Ви офіцер? — Настя сміливо дивилася йому в очі.
— Так!
— Негоже так чинити офіцеру.
— Ти мене повчатимеш?! Я сказав, що ця ганчірка лежатиме під ногами!
— І в цьому вся гідність молодої республіки, яку ви будуєте? — Настя посміхалась і відчувала, що перестає шалено боятися Філіна. — Яке ви маєте право топтати прапор? Це вас не принижує, як офіцера?
— Я виконую наказ, — раптом заспокоївся він.
— Ви не варті й ниточки цього прапора! — Настя, зблиснувши очима, притисла прапор до грудей. — Це — частина моєї батьківщини.
Вона очікувала, що Філін зірветься й ударить її, але він підвівся й швидко пішов геть, зачепивши її плечем. Настя ще кілька хвилин стояла на місці, міцно притискаючи прапор до грудей, очікуючи, що зараз за нею прийдуть охоронці. «Що вони мені зроблять? — думала вона. — Поб’ють? Нехай, не звикати. Кинуть в одиночну камеру? Там не гірше, ніж у „гуртожитку“. Посадять на одну воду? Витерплю».