Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Натрапити в спеціальних дослідженнях можна і на радикальніші твердження. Наприклад, такі: «Статут про державний устрій, права та вольності УНР <...> відтворив позитивний досвід законотворчої діяльності УЦР та кращі надбання сучасного йому європейського та американського конституціоналізму».
Або: «Основою конституційних ідей в українській політичній та правовій думці протягом всього XX ст. в більшості своїй були ідеї, спрямовані на реалізацію українським народом свого невід’ємного права на самовизначення та побудову суверенної, національної, демократичної, української держави»[182].
Якщо комусь такі оцінки видаються не зовсім мажорними, можна запропонувати дещо інші:
— «УЦР вдалося розробити основи конституційного <...> законодавства»;
— «в УНР поняття правової держави ототожнювалися з принципом верховенства права»;
— «в основу конституційних актів закладені такі загальновизнані засади, як ствердження суверенітету народу і суверенітету держави»;
— «аналіз законодавчої діяльності УНР показує, що особливо негативно на неї вплинула відсутність чіткої процедури підготовки і прийняття законопроектів, багато з яких мали декларативний характер і не вирішували основних проблем. Однак, незважаючи на значні недоліки, перші нормативно-правові акти конституційного характеру переконливо свідчать про розвиток української державності у напрямку розбудови власної правової держави із гарантованим захистом прав і свобод усіх її громадян»[183].
Перевірити «поетику» будь-якої наукової розвідки з цього питання досить легко — за допомогою «алгебри» документів. Відомості, проаналізовані та оприлюднені П. Гай-Нижником, свідчать: «підвалини краху першої революційної (а не правової. — Д. Я.) форми української державності полягають <...> у неспроможності тогочасних соціалістичних діячів до структурної розбудови держави як інституту влади, як соціально-економічного механізму, як, врешті, фінансової системи... Непевно закладений фундамент, який прагла звести Центральна Рада, не став надійною підмурівкою для державного будівництва в Україні»[184].
Конституція УНР як вершина інтелектуального убожества українського націонал-соціалізму
Погортаймо сторінки академічного археографічного збірника, які передають атмосферу останніх трьох днів життя УНР — 27, 28 та 29 квітня. Цитовані нижче документи — підкреслимо це знову — оприлюднено понад 20 років тому! Але факти принципово не цікавлять професійних патріотично налаштованих фальсифікаторів, любителів писати талмуди з «національної» та «революційної» історії.
Центральна подія неділі, першого дня останнього засідання Малої ради — виступ Голубовича. Звертаючись до поодиноких колег, він висунув низку звинувачень на адресу окупантів. Основне з них — «представники німецької військової власті, які знаходяться зараз в Києві, не зуміли зорієнтуватись як у сучасному моменті, так не зуміли зорієнтуватись в умовинах нашого життя. Не зуміли стати на нашу точку погляду і не зуміли дати можливість перевести лад та спокій на Україні». «Може, — висловив припущення голова уряду, — має місце навіть небажання розібратись в наших справах і з боку цих, мабуть, не дуже відповідальних властей Німецької держави, які находяться на Україні». Натомість, за словами Голубовича, «відношення німецького уряду <...> є інакше, дружнє і прихильне»[185].
28 квітня, в понеділок, учасники засідання мали змогу почути не менш відважні слова міністра Порша: «ми повинні домагатись усунення з України теперішніх полководців». Погрозив союзникам і Мартос: «нехай німці не забувають того, що коли щось трошки зміниться в психології народу, то тоді найбільш легкодухі стають самими відважними людьми <...>». Опозиціонер Зарубін використав наданий йому час для того, щоб «з особливою своєю уїдливістю в голосі картати правительство, у якого знаходить цілу купу гріхів». Радикальнішу позицію зайняв Шац (Анін): «не треба було правительству провадити тої політики, яка має на меті українізувати цю державу, що по суті є неукраїнською... Україну не можна зробити національною українською державою — це утопія. Найближчою задачею українського правительства є тепер заключення демократичного миру з Московщиною»[186].