Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Єдиним органом, який міг би проголосити легітимну державу і визначити правовий статус так званої «України» в її складі, були Всеросійські Установчі збори. Теоретично могли би зробити це делегати таких Зборів від тих губерній, мешканці яких висловили би бажання увійти до складу такої Української держави. Але практично це статися не могло з різних причин, головно через те, що делегати Всеросійських зборів мали мандат своїх виборців на визначення державного устрою Російської держави, а не Української. А легітимних делегатів Українських Установчих зборів не можна було обрати хоча б тому, що не було окремого українського громадянства.

Є ще один надзвичайно важливий аспект цієї проблеми. Увагу на нього — єдина за останні 90 років! — звернула Олена Бойко. Посилаючись на В. Липинського, дослідниця межово чітко зазначила: в першій третині ХХ ст. «для виникнення та існування держави необхідні наступні фактори:

1) встановлена територія;

2) стале населення;

3) влада, що самостійно править територією та населенням;

4) дипломатичне та міжнародно-правове визнання держави іншими державами, внаслідок чого вона стає суб’єктом міжнародного права»[189].

Цілком очевидно, що для виникнення УНР не мала ані першого, ані третього, ані четвертого. Говорити можна хіба про таку-сяку наявність «сталого населення», та й то з огляду на обставини воєнного часу.

Тим часом «з 4-х год. дня» біля будинку Педагогічного музею були виставлені караули австрійських військовиків — січових стрільців. По ухваленні Конституції під дулами виставлених австріяками кулеметів на Володимирській вулиці розпочалася стрілянина, яка «викликала хвилювання серед членів Ради. Вирішено було перервати засідання і розійтися. Години коло 9 вечора будинок Центральної Ради спорожнів, але січові стрільці продовжували охороняти його»[190].