Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9500-8
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Перший том «Від Майдану до Іловайська» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» охоплює період з кінця лютого 2014 року до перших днів вересня 2014 року.
• Зведення новин
Українські десантники знищили дві фури з боєприпасами та один танк російських найманців, які проривалися до Савур-Могили.
Про це повідомляє «Укрінформ» з посиланням на власні джерела
• З початку антитерористичної операції на Донбасі загинули 363 військових, 1434 отримали поранення
«З початку загинули 363 військових, 1434 отримали поранення», — сказав Лисенко.
• 29 липня силовики звільнили від бойовиків Авдіївку в Донецькій області і проводять операцію зі звільнення міста Первомайськ.
Також вони почали «зачистку» міста Іловайськ, повідомляє прес-центр АТО у середу у зведенні за попередню добу.
«Вчора, 29 липня, було звільнено від російських найманців населений пункт Авдіївка Донецької області. Розпочато зачистку міст Іловайськ, і проводиться операція зі звільнення міста Первомайськ», — сказано в повідомленні.
Водночас, у штабі АТО констатують, що бойовики намагаються утримати під своїм контролем Донецьк і Горлівку.
31 липня 2014 року
• Геннадій Харченко «Щоденник артилериста»
Третю гаубично-артилерійську батарею було сформовано 31 липня 2014 року із бійців третьої хвилі мобілізації. Більшість особового складу була жителями Запоріжжя, інші хлопці були із Запорізької області (переважно з «махновської столиці» — Гуляйполя). З огляду на те, що це був один із перших наборів у ЗСУ, укомплектувати за кількістю особовий склад батареї вдалося практично повністю. Серед мобілізованих було багато таких, хто прийшов за повісткою до військкомату з власної доброї волі.
За віком вони були старше тридцяти, практично всі пройшли дійсну військову службу. Багато були членами різних організацій із самооборони краю. Майже у всіх у них були сім’ї і діти. В одного бійця з добровольців було їх троє, в іншого — четверо. У військкоматі їм перед строєм запропонували залишитися вдома, але вони свідомо пішли в армію. Пізніше офіцери акцентовано виправляли нас, мовляв, ви — не добровольці, а звичайні мобілізовані. Але ми все одно пишалися своїм першим кроком і далі вважали себе добровольцями.
Серед тих, хто прийшов за повісткою, також було чимало таких хлопців, хто пішов в армію усвідомлено.
Були й такі, хто отримав повістку на державному або великому акціонерному підприємстві і не став ухилятися.
Також була група молодих хлопців, яких я б умовно назвав «глорами». У них не було сталих патріотичних переконань або великого бажання служити в армії. Радше, якась тяга гопника реалізуватися шляхом переконання суперника у своїй фізичній перевазі. Оскільки тоді українська армія успішно просувалася на схід своєї території, і багато було захоплених слів підтримки, глори зробили свій вибір на її користь. Переконаний, була б зворотна ситуація, ці люди із цих же міркувань «ничтожесумняшеся» стали б на бік сепаратистів.
В армії з них мало хто служив. Переконання гопників не дозволяли їм так нерозважливо гаяти час. У силу якоїсь незбагненної здатності вони дуже швидко навчилися збиватися в галасливі і веселі гоп-компанії і чудово організовували своє проведення часу в різних затишних куточках частини.
Троє призваних у нашому підрозділі не складали військової присяги, четверо складали ще присягу часів служби в радянській армії.
Таким чином, штатний склад батареї був практично укомплектований. Щоправда, кількість аж ніяк не означала якість. Щонайменше десять осіб відразу ж заявили про проблеми зі здоров’ям і стали добиватися свого списання. З кожним днем ставало дедалі очевиднішим, що наявна в армії система набору, навчання, перепідготовки, служби в резерві і дотримання дисципліни серед особового складу себе повністю вичерпала.
Так само ставало зрозумілим, що й наявна система армійських цінностей, як формальних, так і негласних, теж не в змозі відповідати викликам часу. Особливо це проявилося, коли колишні афганці, які потрапили в батарею, почали допускати емоційні зриви, істерики, паніку і постійні запої. До цього їх суспільство уславлювало як людей особливого почуття обов’язку і бойового досвіду.
На той час ми вже звикли, що артилерійські гармати системно позначаються якимись протилежностями, що взаємно виключають одна одну. Або природними катаклізмами («гради», там «урагани», «смерчі»), або квітами («васільок», «гвоздика», «акація», «гіацинт»). У крайньому разі — яким-небудь видом зброї («рапіра»).